Історико-географічний опис Холодного Яру

Знаменитий Холодноярський ліс — святе місце для українців. Поряд з ним на березі річки Тясмин розташоване славне місто Чигирин — гетьманська столиця (1648-1660 рр.) і політичний центр України, а з1648 по 1712 рік — центр Чигиринського полку. Холодний Яр і Чигирин — це місця, де витає непокірний дух козацької вольниці і славетних Байди Вишневецького, Остапа Дашкевича, Богдана Ружинського, Криштофа Косинського, Северина Наливайка, Павлюка, Жмайла, Тараса Трясила, Сулими, Гуні, Скидана, Богдана Хмельницького, Петра Дорошенка, керівників гайдамацьких загонів, ватажка Коліївщини Максима Залізняка та інших звитяжних захисників України, керівників повстань проти гнобителів українського народу.

Над Чигирином височіє знаменита Замкова гора, на якій з давніх часів знаходилась одна з наймогутніших фортець, яка разом з густими Холодноярськими лісами закривала шлях напасникам з Дикого поля. Небезпечне сусідство Дикого поля століттями тримало місцеве населення в постійній напрузі. Укріплення на Замковій горі та стіни місцевих монастирів виконували в цьому регіоні роль фортець.

Головними ж захисниками наших предків були ліси, які від Дніпра широкою смугою протяглися до Карпат. Густі діброви, глибокі балки та байраки, ріки та їхні заболочені заплави заміняли українцям фортеці і замки. Глибоченні балки з крутими схилами, вкриті густими лісами, були вигідні для оборони. Місцеві ліси відігравали величезну стратегічну роль. В цих дібровах захисники народу завжди знаходили:

«...Зелену хату і кімнату
У гаї темному. В лугах,
В степах широких, байраках
крутих, глибоких. Всюди хата...»
(Тарас Шевченко).

Недалеко від Холодного Яру, на правому березі Тясмину, розташоване с.Суботів, де була садиба Богдана Хмельницького і стоїть «домовина України» — Іллінська церква — усипальниця славетного Гетьмана.

В Суботові знаходиться знамените Суботівське городище залишки укріпленого поселення Чорноліської культури Х-ІХ ст. до Р.Х. В басейні річки Тясмин знаходиться величезна кількість городищ І тисячоліття до н.е. та сліди різних археологічних культур, що свідчать про досить густе заселення цієї території з часів сивої давнини. Територією Холодного Яру або поряд з ним проходили сумнозвісний Чорний, а також Кучманський, Залозний та Чумацький шляхи. Деякі вчені вважають, що й назва Чигирина походить від слова «Чигир», що на тюркській мові означає «шлях, дорога». Вищезгадані шляхи з'єднували південні райони України з Києвом, Львовом і Польщею.

Холодний Яр — це реліктовий лісовий масив, який, незважаючи на відносно малу — понад 7000 гектарів площу — має величезне історичне значення. Рельєф Холодного Яру горбистий, з великою кількістю глибоких балок з крутими схилами, які місцеве населення називає ярами. Кожне урочище, балка, поле, лісок, річечка і струмок має свою промовисту назву.

Найглибша і найдовша балка називається Холодним Яром, а від неї і вся територія навкруги носить цю назву. Є тут яри Кириківський, Святий, Чорний, Січовий, Гайдамацький, Циганський, Поташний, Гадючий, Червоний, Кривенків, Скарбний, Чернечий та інші. Загальна довжина балок-ярів та їх відгалужень орієнтовно становить 250км.

Одне з найбільших підвищень носить назву Великодня гора, де за легендою ніби перепоховано прах великого Гетьмана Богдана Хмельницького та його сина Тимоша, а також гетьманські скарби. Є тут гайдамацькі криниці, урочище Ратище, Гута, Гульбище, Кізева гора, Буда (буда — будівля, де зберігали поташ) і Склик. По днищах балок протікають 150 джерел, струмків та річечок. Найбільші з них мають назви: Сріблянка, Смотрич, Жаб'я, Осота, Косарка, Шумка, Чорнобривка, Лубенка, Розянка, Суботь, Холодна, Лаврусиха, Некрасиха та інші. Всі ці річечки — притоки Тясмину.

В центрі Холодного Яру знаходиться плоскогір'я з діаметром у поперечнику до трьох кілометрів. Висота над рівнем моря — 224 м. Колись, ще й в часи Київської Русі, Дніпро, а за іншими даними один з його великих рукавів, омивав плоскогір'я з північної сторони, а біля його підніжжя була пристань. В зв'язку з різними геологічними катаклізмами Дніпро змінив своє річище і відступив на значну відстань від Холодного Яру. Там, де колись знаходилось річище Дніпра, протікає тепер річечка Ірдинь і розташоване величезне Ірдинське болото.

Холодноярське плоскогір'я і глибокі балки-яри — це залишки древньогірської системи. Геологи доводять, що мільйон років тому територія Холодного Яру була північною стороною п'ятдесятикілометрового кратера вулкану, в центрі якого знаходиться с.Бовтишка Олександрівського району Кіровоградської області. З-під землі на схилах балок б'ють джерела з надзвичайно смачною і холодною — навіть влітку — водою. Жителі навколишніх сіл вважають її цілющою і вживають «від всіх хвороб». Очевидно, це так, бо місцеве населення відзначається довголіттям і добрим здоров'ям: тут часто зустрічаються люди віком понад 90 і навіть сто років. На базі криниці в с.Жаботин, яку люди називають Святою, діє завод мінеральних вод. Підземні джерела живлять лісові озера, річечки. Ще порівняно недавно в Холодному Яру нараховувалось 27 озер і ставків з площею водяного дзеркала 36 гектарів. Тепер залишилося їх п'ять з водною поверхнею до трьох гектарів.

В Холодному Яру зростають високопродуктивні дубово-ясеневі деревостани з надзвичайно високою якістю деревини. Тут зустрічається велика кількість реліктових рослин, які збереглися з дольодовикового періоду. Холодний Яр став притулком дуба скельного, азалії понтійської, кадила духмяного, бруслини карликової, підсніжника білого, ведмежої цибулі, орхідеї та багатьох інших рідкісних рослин. Лише в Холодному Яру зростають ясен зеленокорий і ясен з мармуровою корою.

В Холодноярськнх лісах є великі галявини, вкриті суцільною ковдрою барвінку хрещатого. Таких заростей немає в жодному іншому лісовому масиві України. В Холодному Яру нараховується понад 80 видів птахів. Є тут велика кількість лисиць, зайців, косуль, диких кабанів та інших звірів.

В далекому минулому Холодноярські ліси складалися в основному з багатовікових дерев. Реліктом колишніх деревостанів є тисячолітній дуб-велетень, який зростає в центрі масиву поблизу с.Буда. Народ називає його дубом Максима Залізняка. Стовбур цього патріарха має в обхваті на висоті грудей людини 8.65 м., а загальна маса деревини становить 37.5 куб. м.

Легенда свідчить, що під розлогою кроною цього дуба-патріарха збиралися повстанці на чолі з Северином Наливайком, відпочивали керівники повстань Богдан Хмельницький, Максим Залізняк та Павлюк. Саме під цим дубом давали гайдамаки клятву, не шкодуючи життя боротися з польським засиллям. Збиралися тут і воїни Холодноярської республіки.

Шість разів блискавки вражали дуб Залізняка. Вони розірвали його стовбур зверху донизу. Проте цей могутній велетень вартовий віків — весь в шрамах, ніби воїн-ветеран, що вижив, не схилився перед часом і стихією. Місцеві старожили кажуть, що пісня "Ой, чого ти, дубе, на яр похилився?" оспівує саме це дерево. В Холодному Яру, зокрема біля с. Мельники, до нашого часу збереглося чимало гіллястих дубів-ветеранів — «онуків» дуба Залізняка віком 300-500 років.

В кварталі 41 Креселецького лісництва ще й тепер можна побачити залишки пня 1000-річного дуба під назвою "Склик". За часів існування Холодноярської Січі (18 ст.) та під час повстання 1768 року на цьому дубі висів величезний кашоварний казан діаметром до 1.5 м. Щоб скликати нараду гайдамаків, довбнею били у казан і його гудіння було чути на відстані 10 км. Порівняно недавно цей дуб засох і його зрубали. За даними лісничого О.А.Найди об'єм деревини в ньому становив 35.8 куб.м. В Січовому Яру є пень 1500-річного дуба діаметром 4.6 м, який загинув років п'ятдесят тому. Під цим деревом, а також під дубом Залізняка в 1843 і 1845 рр. Тарас Шевченко слухав оповідання місцевих жителів про Коліївщину та часи козаччини, а потім написав поему «Гайдамаки» та вірш «Холодний Яр», намалював картини «Мотрин монастир», «Дуб на хуторі Буда», «Стінка» і «Три хрести».

Вищезгадані, хоч і засохлі, дуби могли б стояти ще десятки і десятки, а може й сотні років, як величні пам'ятники природи та історії, а тому їх не слід було рубати. Після заснування Мотриного монастиря на Холодноярському плоскогір'ї були посаджені плодові сади, а також горіх волоський та інші плодові породи. Ще й тепер зустрічаються тут дерева горіха віком до 250 років. Найцінніші ділянки Холодноярських лісів на площі 560 га з великою кількістю реліктових рослин оголошені пам'ятниками природи державного значення.

У назві «Холодний Яр» є якась таємнича, притягальна і магічна сила. Чимало легенд пов'язано з її походженням.

Жителі села Мельники та навколишніх сіл розповідають, що колись в цих місцях бував великий київський князь Ярослав Мудрий. Уподобавши цю місцевість, він подарував її своєму воєводі Мирославу, який побудував на плоскогір'ї городище-фортецю і оточив її високими земляними валами та глибокими ровами. Йдучи в похід захищати Київ від печенігів, воєвода наказав дружині Мотрі берегти фортецю від ворогів...

Мирослав повертався з походу з перемогою. Коли їхні човни наближалися до пристані (тоді західний рукав Дніпра ще омивав підніжжя Скіфського городища), воєвода вирішив перевірити пильність захисників фортеці. Він наказав переодягтися в одежу печенігів і підняти на човнах прапори, захоплені у ворогів. Як тільки перші човни підпливли до пристані, Мотря наказала вийти із засідки і бити ворогів. Першими ж стрілами Мирослав був убитий.

Для увічнення його пам'яті Мотря збудувала монастир, а сама пішла в черниці. З того часу ця обитель називається Мотронинською. Монастир, який з усіх сторін оточували непролазні лісові хащі, став своєрідною фортецею, яка мала значне стратегічне значення. Інша легенда свідчить, що в часи моноголо-татарської навали в лісових хащах над річкою Сріблянкою заховалася Меланка Холодна з дітьми. З часом до неї приєдналися інші втікачі і виникло поселення з назвою Холодне. Ніби з тих пір і ліси навколо нього назвали Холодноярськими.

Ймовірно, що назва «Холодний Яр» має кліматологічне походження. Як відомо, в глибоких лісистих улоговинах і балках влітку збирається холодне повітря і з них завжди тягне прохолодою. Тому місцеві жителі і назвали цю територію Холодним Яром.

Крім дерев-пам'яток природи, в цьому урочищі є велика кількість пам'яток археології, історії, культури і природи, вивченню яких присвятив все своє життя колишній лісничий Креселецького лісництва Олександр Андрійович Найда. Не за службовим обов'язком, а за велінням серця великий патріот України по крихтах збирав інформацію з різних джерел про Холодний Яр і склав детальну схему розташування основних історичних, природних та інших об'єктів урочища. За його безпосередньої участі і під його керівництвом були встановлені пам'ятні знаки у багатьох історичних місцях лісового масиву.

За кількістю унікальних археологічних, історичних, наукових і надзвичайно цінних природних об'єктів, а їх нараховується тут понад 150 найменувань, Холодний Яр посідає перше місце в Україні. В лісовому масиві і на полях навколо нього скрізь розкидані кургани-могильники різних епох. Більшість їх за останні десятиріччя зрівняли з землею. Вчені знайшли незаперечні докази проживання тут наших предків з прадавніх часів і ніякі катаклізми, війни та спустошення не призводили до заміни на цих землях автохтонного населення.

«Автографи» минулого трапляються тут буквально на кожному кроці, тут все дихає історією, історичним минулим нашого народу.

Глибоке враження від перебування в цих місцях зберігається у відвідувачів назавжди. В Холодному Яру археологи знайшли сліди всіх археологічних культур, починаючи з трипільської землеробної культури, яка зародилася в лісостеповій зоні України за п'ять-чотири тисячі років до Різдва Христового. В Холодноярських лісах збереглися залишки кількох древніх городищ, оточених височенними земляними валами, висота й ширина яких ще й тепер вражає людину, а також руїни підземних церков і печер. Загальна довжина земляних валів становить тут понад 60 км. З древніх городищ і фортець, підземних церков і печер з предковічних часів долинає до нас зворушливий відгомін життя і боротьби наших пращурів.

Місцеве населення вірить, що колись основні городища з'єднувалися між собою підземними ходами, довжина яких складала тоді 15 км. Велика кількість провалів у землі підтверджує цю легенду. Тепер важко навіть уявити, скільки потрібно було робочої сили і часу, щоб у ті прадавні часи побудувати такі велетенські оборонні споруди. Отже, в часи сивої давнини територія Подніпров'я була густо заселена. Можна також гадати, що тоді існувала якась централізована держава, яка могла зібрати величезну кількість людей для побудови вищезгаданих оборонних споруд, підземних ходів та городищ. Найбільше городище — Скіфське або Мотронинське (VI ст. до н.е.). Воно знаходиться в центрі Холодноярського плоскогір'я. В центрі городища височіє пам'ятник архітектури Троїцька церква Мотронинського монастиря.

Скіфське городище внесено до переліку пам'яток культури, що мають міжнародне значення. З плоскогір'я, круті схили якого ще й тепер вкриті густим дубовим лісом, відкриваються чудові краєвиди на далекий Дніпро, руїни Онуфріївського монастиря, навколишні поля, луки, ліси та мальовничі села, З цієї височини в ясну погоду видно навіть місто Черкаси, відстань до якого становить майже 30 км. На Кізевій горі, що знаходиться неподалік Холодноярського плоскогір'я, височенні вали оперізують ще одне древнє городище площею 150 га. Скрізь на території Холодного Яру і навколишніх полях височіють кургани-могильники скіфської доби та пізніших епох і найбільша серед них — Великодня могила. В кварталах 39 і 49 Креселецького лісництва є велика кількість могил козацької доби. Земляні вали і більшість курганів-могильників насипані задовго до нашої ери і вкриті тепер віковими дубовими лісами. Вали було збудовано тоді, коли територія тут була ще безлісною. Цей факт ще раз підтверджує, що ліс наступає на степ, якщо цьому не заважає людина.

Холодний Яр не має аналогів і за кількістю вагомих історичних подій, які відбувалися під шатами багатовікових дубів-патріархів. Тут буквально на кожному кроці зустрічаються німі свідки історії. Вони могли б розповісти про те, що на нашій землі ніколи не було миру і спокою. Тисячі і тисячі років український народ був на військовому становищі. Селянин не йшов в поле без списа і шаблі. Тому наш народ народжував хліборобів-воїнів.

Кожний клаптик української землі зрошений кров'ю, але найрясніше вона полита нею в околицях Холодного Яру і Чигирина.

В районі Холодного Яру незліченну кількість разів напасники вщент руйнували міста і села, але ті знову і знову відроджувались. Тут у тугий вузол заплелися вирішальні шляхи історії України. Це урочище завжди було форпостом українців у боротьбі за волю.

Відчуваючи силу Холодного Яру, вороги намагалися оминати густі Холодноярські нетрі.

В часи існування Запорізької Січі територія на південь від Холодного Яру входила до складу «Вольностей запорізьких козаків». Холодний Яр і Чорний ліс були прикордонною зоною. До ліквідації Запорізької Січі (1775 рік) Холодний Яр був пересильним пунктом на шляху до острова Хортиці. Втікачі, які добиралися в цей район, вважали себе вільними.

Саме серед могутніх багатовікових дібров могли народитися пісні, в яких дуб виступає як символ сили і незламності козацького духу.

...Віє вітер, віє вітер,
Дуба нахиляє,
Сидить козак на могилі
Та й вітру питає:
"Скажи, скажи, вітре буйний,
Де козацька доля?
Де фортуна і надія
Де слава і воля?..."

Важко перерахувати всі пісні, в яких згадується дуб. Їх сотні. Ось ще одна: Зібралися вони під рясні дуби Та чекають пана отамана на раду собі... Після прийняття християнства в цих краях виникло чимало монастирів, а Холодний Яр став притулком для чернецтва. Монастирі відігравали тут особливу роль. Всі вони мали товсті, метрові стіни і були оточені високими земляними валами та глибокими ровами. Обителі були не лише фортецями, а й останнім притулком для православних, які тікали в південні райони, зокрема Черкащини, рятуючись від покатоличення і сваволі польських магнатів.

У XVIII ст. крім Мотронинського монастиря між Ржищевом і Чигирином нараховувалося ще чотирнадцять монастирів: Чигиринський, Медведівський, Жаботинський, Мошногірський, Ірдинський, Корсунський, Онуфріївський, Богуславський, Трахтемирівський та інші. Всі вони, як і Мотронинськнй монастир, знаходилися серед лісів, в добре захищених місцях.

Після поразки повстанців С.Палія сваволі поляків і знущанню їх над українцями вже не було меж. Польські магнати посилили полонізацію українського населення, закривали православні храми і монастирі, передавали їх католикам та уніатам або здавали в оренду євреям. Польський гніт викликав національно-визвольний рух гайдамаків, який у 30, 50, 60-х роках XVIII ст. переріс у загальнонародне повстання. В тридцятих, п'ятдесятих і наприкінці шістдесятих років XVIII ст. гайдамаки звільнили від польських магнатів значну частину Правобережної України. Проте щоразу поляки за допомогою російських військ топили повстання в народній крові і посилювали національно-релігійний гніт. Кожного разу повстанці відступали в Холодноярські ліси: збирали тут сили і знову йшли в бій. Гайдамацький рух був своєрідною формою партизанської боротьби українського народу проти поневолювачів, центром якої був Холодний Яр.

Борців за волю України почали називати гайдамаками на початку XVIII ст. В офіційних документах уперше цю назву вжив у 1717 році регіментар української частини королівських військ Ян Ганецький.

В 30-х роках XVIII ст. в Холодному Яру була організована Холодноярська Січ. Цей ліс на десятки років став головною базою гайдамаків. В тридцяті роки їх очолювали Верлан, М.Грива та І.Жила, в 40-х роках Гнат Голий, Г.Похилий, С.Неживий, в 1768 р. — Максим Залізняк. Діяли тут й гайдамацькі загони під проводом Шелеста, Писаренка, Медвідя, Теслі, Письменного, Швачки, Журби, Бондаренка, Москаля, Середи, Чорного, Бороди, Рудя, Тарана, Невінчаного, Беркута... Великий дзвін Мотронинського монастиря десятки років кликав гайдамаків на боротьбу з гнобителями, а його настоятелі освячували зброю повстанців. Не зважаючи на поразки, гайдамаки повставали знову. Вони вважали, що померти за віру і свободу — свята справа.

Боротьба проти поневолювачів посилилась після Брестської церковної унії 1596 року. Православна церква стала тоді керманичем національно-визвольного руху. В цій боротьбі значну роль відіграв Мотронинський монастир...

За відмову українців прийняти унію поляки вішали, четвертували, саджали на палі, палили хати, забирали майно, закривали та оскверняли церкви. Все це викликало загальнонародне повстання під назвою Коліївщина, центром якої став Холодний Яр.

Звучання великого дзвону Мотронинського монастиря почули тоді не лише у Варшаві і Санкт-Петербурзі, а й у інших країнах Європи та Азії. 18 травня (за старим стилем) у Мотронинському монастирі повстанці, яких очолив Максим Залізняк, відслужили молебень, освятили зброю і пішли на боротьбу з поневолювачами...

У XVIII ст. землі на південь від Холодного Яру і Чорного лісу зайняли російські війська і на значній території поміж українськими поселеннями з'явилися села молдаван, хорватів і сербів. Незабаром імператриця віддала сербам споконвічні козацькі землі – Чорний ліс.

Після знищення Запорізької Січі Катерина II роздала землі запорожців своїм фаворитам. На цих угіддях, як писав Тарас Шевченко, «байстрюки Єкатерини сараною сіли». Григорій Потьомкін, Самойлова, Давидови, Раєвські, Бобринські... Росіяни розпочали масові вирубки лісу. В 1778 р. Росія почала будувати кораблі на Чорному морі, і Холодний Яр, Черкаський бір та Чорний ліс стали основними постачальниками деревини для російського флоту. Значна частина лісів була передана військовим поселенням, які було ліквідовано лише 1858 року. У другій половині XIX ст. господарем великих площ ланів та лісів став знаменитий цукрозаводчик, благодійник Микола Артемович Терещенко. Саме він став власником Холодноярських лісів. Після поразки Коліївщини населення Холодноярської округи ніколи не втрачало надії на волю і за першої нагоди знову ставало до боротьби зі своїми гнобителями. Царсько-російські сатрапи називали повстанські загони, які діяли в Холодноярських лісах у 30-х роках XIX ст. розбійницькими, а учасників селянських заворушень 1873 року — розбійниками. Повстання охопило тоді понад 50 сіл Чигиринщини і було придушено лише через два роки. В історію воно увійшло під назвою Чигиринська змова.

В 1877 році народовольці активно формували з холодноярських селян нелегальну організацію, яка нараховувала майже 1000 осіб. 1877 року її було викрито і багатьох учасників селянського товариства «Таємна дружина» заарештовано. В 1906 р. есери, серед яких був і Яків Водяний, майбутній Холодноярський отаман, планували повстання на Чигиринщині — очевидно грунт до повстання був тут готовий і тоді.

В 1918-22 рр. «повіяв новий огонь з Холодного Яру». Боротьбу за незалежність України очолили брати Чучупаки з села Мельники.

Останнім часом прогресивні українські газети та журнали опублікували деякі матеріали про героїв Холодного Яру, а 28 жовтня 1995 року з ініціативи Всеукраїнського політичного об'єднання "Державна самостійність України" відкрито меморіальну дошку, на якій викарбовано:

"Тут, в Холодному Яру, в 1918-22 рр. українці на чолі з отаманами Чучупаками підняли повстання за свободу українського народу. Вічна слава Холодноярським Героям!".

Павло Вакулюк, професор, заслужений лісівник України.