Бійці “Києва-1″ виявились “Беркутом”, а міліціонери – грабіжниками: затримані на Марші УПА розповіли про застінки РУВС

14-го жовтня, у день Маршу визволення політв’язнів, приуроченого до річниці УПА, "Київ-1" затримував сливе всіх: причетних, непричетних, випадкових перехожих, дівчат і школярів. 

За день-два по маршеві число упійманих підскочило сливе до ста: активісти боялись навіть приходити на суди до товаришів, адже там могли під грячу руку запроторити у СІЗО і їх. 

Уже пізніше, коли частину “терористів” відпустили під домашній арешт, виявилось, що "Київ-1" – колишній "Беркут", слідчі і прокурори називають Українську повстанську армію через власну необізнаність “Українською київською армією”, а рядові міліції відбирають у випадково затриманих останні гроші. 

Про халепи на мирному марші, беззаконня у РУВС і спілкування з колишнім “Беркутом” розповіли активісти Чорного Комітету Тарас Кривко та Ярослав Вишняк:

"На марш ми пішли, аби вшанувати пам’ять УПА і підтримати ідею визнання повстанської армії учасниками бойових дій у Другій Світовій війні. Провокацій ми все-таки очікували, але не так з боку учасників ходи, як з боку міліції. 

Петарди летіли не лише в міліцію, а і в нас – навряд чи у нас цілилися б свої. Ні у мене, ні у Івана чи Тараса (інші двоє затриманих з “Чорного Комітету” – ред.) не було піротехніки чи, більше того, вибухівки.

Політичних змін чи, ба більше, нового перевороту від маршу ми не очікували – хоч у соцмережах і лунали заклики силових чинів на акції, нам здавалось, що марш не вийде за рамки “ліхтарикового протесту”.

Коли ми втрьох вийшли з переходу “Метрограду”, кілька дебелих чолов’яг у цивільном заламали нас. Ніяких звинувачень та підозр “правочинці” нам не висували – щоправда, мигцем представились, і відразу взялись нас обшукувати. Мене, Тараса Кривка та Івана Лолу повезли у Святошинське РУВС. Обіцяли: “5 хвилин посидите і відпустимо, ще й на пари встигнете – ми вас самі підкинемо”. По дорозі чули фрази «Двоє чисті, одного затримуємо». Уже в РУВС пустопорожні обіцянки поновились: «Поговоримо і випустимо вас».

У кімнатці чергового мені (Ярослав Вишняк – ред.) довелось викласти усі речі, і міліціонери мерщій накинулись на мій телефон – намагались прочитати SMS. Потім настав найбільш колоритний момент затримання: мене повели на допит до слідчого. У кабінет забігла сержантка і зі щирим подивом почала кричати “Ти що, за УПА?”. Слідчий був не таким багатослівним – він полінувався навіть озвучити мені мої права та обов’язки. Перед тим, як відправити мене на зняття відбитків пальців, він теж не знайшов за потрібне повідомити мені, куди мене ведуть.  Хай це звучить як жарт, але понятими у мене були два бомжі. Вони втомились від кількох кіл затриманих і питали в міліціонерів “Наальник, когда отпустишь?” – “Сходите еще в три кабинета, получите 5 гривен”. 

"Історія мого затримання і допиту не менш неймовірна", – підхопив Тарас Кривко. 

"У чергового в мене вигребли не тільки власні речі, а й гроші. На щастя, потім повернули. А от сотня, яку знайшли у Івана Лоли, досі лежить у кишені якогось мента як “речовий доказ”, бо слідчий авторитетно сказав, що він її отримав як плату за участь у марші. 

Перші слова, які кинув мені слідчий Дзюба на допиті, були: “Ти пішов на марш за гроші”. До кінця розмови він так і не змінив свою думку. У поясненні він умудрився написати «Марш Української київської армії» – певно, про те, що собою становила УПА, він не має жодного уявлення. Коли ж я попросив Дзюбу повернути мені телефон і роз’яснити процесуальні права, слідчий відповів ще більш дотепною фразою: “Права? Таке є тільки в американських фільмах!” Телефон мій, до речі, досі не віддали, хоч минуло більше двох тижнів після суду. 

Близько 7 вечора усіх затриманих – а нас було 24 – зігнали у актову залу РУВС. То були активісти зі «Свободи, «Правого Сетору», «Реваншу», а також випадково затримані звичайні перехожі. Цікаво, що коли у залу зайшли бійці "Києва-1", міліція називала їх... «Беркут»! - Один такий чи то беркутівець, чи то боєць “Києва-1″ підсів до мене (Я. Вишняк – ред.) і став авторитетно запевняти, мовляв «Украини больше нет, я горел из-за твоих коктейлей на Майдане. А брат моего коллеги из нашего Киева-1, кстати, сейчас воюет за ДНР».

У Тараса ж його “беркутівець” намагався випитати, скільки грошей йому “заплатили на Майдані”.

Впізнання: надягли на 4-х в ряд балаклави, виходить боєць Нацгвардії, новий слідак питає, чого – він в чорному.

Фальсифікації і зневага до наших прав були скрізь – на опізнанні уповноважений дуже явно “підказував” свідкам, кого їм слід опізнати, а на протест затриманих гаркнув “Помолчите!”.

У автозаку нам довелося просидіти більше 10 годин. Щоб ви розуміли, нас тримали у вузьких камерах-«стаканах» – у таких ні поспати, ні поїсти нормально неможливо, сходити в туалет нам теж не дозволяли. Автозак, до того ж, запаркували у темному гаражі – ми навіть перестали розрізняти ніч та день. Підозру Івану, Ярославу та Тарасу пред’явили пізніше ніж за 24 години після затримання, у протоколах декому дочепили примарних “спільників”, а пасквілі їхніх свідків більше схожі на неграмотні гуморески. Суд над “в’язнями 14-го” тривав із 2-ї дня до 4-ї ночі – активісти, які прийшли підтримати товаришів, по опівночі уже куняли на судових лавах – а от затриманим конвоїри не давали ані спати, ані їсти. Мабуть, немала передачка від батьків гарно смакувала якомусь із охоронців Шевченківського суду.

Отакі-от кола пекла довелося пройти молодим активістам, аби у винагороду отримати суд, на якому їм роз’яснили. що незгода із політикою Порошенка – це домашній арешт, а участь у будь-яких організаціях, не відомих особисто судді – уже СІЗО.