Боротьба за Україну з середини XVII до середини XІХ століття.
Українська козацька держава - Гетьманщина - існувала на Українських землях з середини XVII до середини XVIII ст. Український народ - селянство, козацтво, міщани, частина православної шляхти - був безпосереднім творцем цієї держави. На чолі визвольних змагань став Богдан Хмельницький. Саме під його керівництвом почався бурхливий процес державотворення. На середину XVII ст. козацька Україна стала знаною і світі державою. Український народ відчув себе Нацією. Понад сто років на сході Європи, затиснутий між великими імперіями, - Український народ здобував собі право на існування.
Однак сили виявилися нерівними. У кінці XVIIІ ст. Український народ втратив свою державність, а територія України опинилася у складі Російської та Австрійської імперій. Проте пам'ять про власну державу, власних керманичів, її вільне існування серед народів Європи надихали борців за Національне та соціальне визволення рідного краю.
Колонізаторська політика Росії на Українських етнічних землях була спрямована на позбавлення Українців почуття Національної самобутності й здатності до самовизначення. Росія вже тоді старалася винищити Українців, як Націю. Особливо це виявилося у ставленні до світської та духовної еліти, значна частина якої переймала мову (російську), звичаї, світогляд панівної нації, втрачала свої Національні риси та ознаки.
Російські царі здавна використовували Українське козацтво у власних військово-політичних інтересах. Навіть після знищення Росією Запорізькою Січі козацькі загони виконували функції приходної охорони, часто використовувалися під час військових дій.
Відмінна риса Українського Національного відродження наприкінці XVIII на початку ХІХ - його органічний зв'язок з боротьбою проти проти політики російського самодержавства. Ця риса стала провідною ще тоді, коли Українські селяни стихійно виступали проти покріпачення царизмом.
Для розуміння витоків Українського Національного руху надзвичайно важливим є те, що російський царизм наприкінці XVIII ст. завдав удару і по правах дворянства, знищивши політичні свободи України, і по правах Українських селян, у який відбирали землю, а самих перетворили на кріпаків.
У 40-х роках ХІХ ст. активізувалося Національне життя у Києві. Рушійною силою Національно-визвольного руху виступала інтелігенція. Гуртуються найпомітніші постаті тогочасної України – письменник П. Куліш та поет Т. Шевченко. Шевченко став однією з найяскравіших постатей в Українському громадсько-політичному русі середини ХІХ ст. Один із небагатьох, він подолав тернистий шлях від кріпака до загальновизнаного художника та поета. З глибоким болем Тарас Шевченко сприймав нещастя свого народу, Національне і соціально-економічне гноблення. Це породжувало у ньому почуття протесту, бажання боротися проти царської Росії.
Попри утиски з боку айстро-угорських властей західні Українці перебували у кращому становищі порівняно з їхніми наддніпрянськими братами, які терпіли справжню наругу над своїм Національним єством від російського самодержавства.
Все це призвело до того, що саме західноукраїнські землі стали об’єднавчим центром, з якого почалося інтенсивне Національне відродження (а потім продовжилося у боротьбі УГА, УВО, Карпатської Січі, ОУН-УПА). Саме тут Українська Ідея мала матеріальне підґрунтя, де і гуртувалися сотні тисяч Українців ще у ті часи, коли про щось подібне на Українських теренах Російської імперії годі було й думати.
Початок ХІХ ст. характеризується піднесенням Національно-визвольного руху у Західній Україні. На першому місці стояло питання про розвиток Української мови, її захист, утвердження Української Національної свідомості. Запровадження ж польської мови у школах викликали протести з боку Українців.
