Діяльність ОУН та УПА в Криму

Розширення сфери діяльності ОУН за межі Західної України почалося в 1939 р. після приєднання цих областей до Української Радянської Соціалістичної Республіки. З початком Другої Світової війни у 1941 р. цей рух активізувався. Для походу на схід були створені спеціальні «похідні групи», які дійшли до Харкова, Донбасу, Криму і Кубані. Метою цього руху було поширення національної ідеї і згодом — відновлення української державності

Обласні проводи ОУН Криму підпорядковувалися Південному крайової проводу у Січеславі.

За інформацією СБУ, німці спочатку не звертали уваги на ці групи, а дізнавшись про мету їх діяльності, почали арешти і розстріли. Зокрема, в Криму гестапо заарештувало провідника ОУН Степана Теслю і стратили після допиту.

У всіх основних містах Криму діяли угруповання УПА, які називали революційними комітетами. Відомо також, що кримські татари воювали у складі УПА проти радянської влади.

Відомо, що підрозділи Української Повстанської Армії в Криму діяли в Сімферополі, Євпаторії, Джанкої, Ялті, Українську, Петрівці, Севастополі, Старому Криму, Керчі, Феодосії, Алушті, Михайлівці і багатьох інших населених пунктах, які були поруч з дислокацією похідних груп. З донесення агента СД В. Косика від 31 грудня 1941 року, знайденого у секретних справах Рейху, нам стало відомо, що зі Львова до Криму революційна ОУН направила шість похідних груп, близько 40 чоловік. Тільки одного повстанця нацисти арештували по дорозі в Крим.

Взимку 1941—1942 р. починаються розстріли членів ОУН, нацисти дають вказівки поліції, військовій розвідці і СД посилити роботу особливо щодо викриття похідних груп, які були спрямовані до Криму. ОУН революційна в той час створила Український Революційний Комітет з підготовки повстання проти німецьких загарбників, адже ніхто не бачив перспективу перемоги над Німеччиною. Комітет очолив Микола Шапар, який потім загинув при виконанні однієї з бойових операцій. Згодом, з середини 1942 року, заступником голови комітету з пропаганди був призначений Володимир Шарафан, що займався мобілізаційною роботою, створенням культурологічних і освітніх установ, поширенням націоналістичних агіток.

У січні 1942 р. в Криму з'явилися 6 нових похідних груп ОУН. Проте цього разу всі їхні члени належали до бандерівської гілки цієї організації і були вихідцями або з Галичини, або з Правобережної України. Кожна з груп налічувала, в середньому, по 6 чоловік. Вони намагалися створити в Криму підпільний рух, однак, за словами українського емігрантського історика В. Косика, випадки підтримки кримчанами були поодинокими.

У відповідь на підпільну діяльність ОУН з боку німецької окупаційної влади негайно пішли репресії. Так, член однієї з похідних груп, що проникли до Криму, був заарештований ще по дорозі до Сімферополя. Інша похідна група, чисельністю в 14 осіб (керівники Р. Бордаховскій і Наконечний), була в повному складі заарештована і розстріляна гестапо в Джанкої на початку грудня 1941 р. На початку наступного року в Сімферополі за наказом Служби безпеки (СД) було закрито місцевий український театр, а ряд його акторів було заарештовано за зв'язки з ОУН. Одним з небагатьох уцілілих був член «Південної похідної групи» Б. Суховерський, який ще протягом 1942 р. продовжував організаційну роботу в Криму.

З самого початку прибуття до Криму похідних груп, ОУН почала зазнавати значних втрат у боротьбі з ворогом. Так, Івана Осадчука, провідника кримських українських повстанців у грудні 1941 року було заарештовано в Євпаторії і згодом розстріляно гестапівцями. У лютому 1942 року гестапо заарештувало 14 повстанців Джанкойського українського революційного комітету на чолі з провідником Романом Бардахівськім та його помічником, учителем школи Наконечним. У тому ж 1942 році, трохи пізніше, від рук німців загинули відомі серед кримського населення організатори повстання: Степан Ванкевіч, Михайло Лобак, Степан Тесля. Але боротьба кримських українських націоналістів за незалежність української державності не припинилася.

Після провалу Джанкойської групи Січеславський Крайовий Провід усуває від керівної роботи Івана Янчишина і призначає провідником Степана Теслю, який розвиває господарсько-торговельні об'єкти Революційного Комітету, залучає свідомих борців з числа інтелігенції, робить спробу підняти націоналістичний рух в Криму. Поширюються газета «Наступ», журнал «Пробоєм», в яких показані портрети чільних націоналістичних лідерів і програмні принципи. До Сімферополя прибуває і провідник мельниківської ОУН Борис Суховерський. Були організовані зустрічі з існуючими похідними групами. На квартирі Базідевіча по вул. Жуковського він поставив завдання групі Ярослава Савки, в складі якої перебувало 8 осіб, з них — 6 сімферопольців. З другою групою зустріч відбулася на квартирі Володимира Шарафана на вул. Профспілкової. Потім зустрічі відбулися і на інших явки в населених пунктах Південного узбережжя.

У той час на півострові активно працювало бандерівське підпілля. Воно мало більш розгалужену партійну мережу, яка формувалася за принципом трійок, виконувало чітку програму з підготовки повстання на відміну від тодішніх завдань мельниківців — взяти владу шляхом просочення своїх кадрів до керівних органів влади і проведення мирного перевороту. Розуміючи нездійсненність утопічного проекту, основна частина мельниківців перейшла в революційну організацію. У тому числі перейшли в революційну ОУН Ярослав Савка — колишній петлюрівський офіцер, і Володимир Шарафан. З активістів національного руху, які в підпіллі вели боротьбу, на сьогодні відомі одиниці. Після арешту гестапо Степана Теслі, провідником у квітні 1943 року було призначено 25-річну Катерину Мешко з добре підробленими документами на Ольгу Прудник.

Катерина Мешко створює військову референтуру, яку очолює Григорій Волощук. До Криму прибувають три легіонери УПА, відомі лише імена: Ігор, Степан і Петро, а керівництво місцевим УПА бере на себе глибоко законспірований керівник служби безпеки під назвою Головна Булава. Було створено загін самооборони на чолі з працівником станції «Сімферополь» Рустемом і тридцятьма працівниками залізниці. Частково формується загін УПА «Бійці», сотником якого призначається севастополець Василь Чмига, він же Моряк. Створений навчальний загін «Сиваш», який очолює колишній петлюрівський офіцер Ярослав Савка і його син Віктор. Севастопольський провідник Іван здійснює закупівлю зброї, медикаментів. У зв'язку з проведенням бойових операцій створюється госпіталь. Звільнені загоном Рустема військовополонені переправляються, за їх згодою, до загону «Сиваш» або в партизанські з'єднання.

Зв'язок з партизанами, Сімферопольський революційний комітет, здійснював через зв'язкових. Було поставлено завдання якомога більше відправити звільнених у партизанів, щоб потім безкомпромісно можна було схилити партизан на свій бік. Але і Революційний Комітет піддався репресіям. Його господарсько-торговельна частина була легалізована під назвою Український допомоговий комітет. У жовтні 1943 року «за невиконання наказу про виділення 400 чоловік для охорони залізниці» німецьким комендантом легалізована частина революційного комітету була заборонена. Почалися арешти українців, запідозрених у приналежності до підпілля. Гестапо звіріло, обставляючи своєю агентурою арештованих українців. Їм вдалося вийти на явочну квартиру в Джанкої. Майже два місяці карателі вистежували явку бандерівського підпілля і в травні 1943 року гітлерівці захопили і вбили Вольчака. Наприкінці 1943 року у ворожій катівні був розстріляний і Степан Тесля.

Чинний загін УПА «Бійці» вирушив на з'єднання з УПА-Південь, почавши бої в Одеській області. У Голованівському районі в бою з німцями загинув його сотник Василь Чмига.

У серпні 1943 року Катерина Мешко разом з Володимиром Шарафаном були викликані до центральних органів УПА. Катерина залишилася у Львові, а Володимир повернувся до Криму і активізував Український визвольний рух. Він провів переговори з командуванням партизанських загонів, намагаючись залучити їх до кримських похідних підрозділів УПА, неодноразово зустрічався з Озенбаш, що керував кримськотатарською організацією націоналістів та представниками підпільної організації росіян Криму «Нова Росія».

До того часу Головна Булава Криму об'єднувала дев'ять повстанської груп, що діяли в найбільших населених пунктах Криму. З підходом радянських військ частина повстанців була відкликана на посилення УПА-Південь, частина — до партизанських з'єднань. Зараз відомі 43 кримські повстанці, які боролися за незалежність України в УПА.

13 квітня 1944 Крим було звільнено радянськими військами. Багато українських повстанців були мобілізовані. Так, Володимир Шарафан брав участь в боях за визволення Севастополя і був важко поранений на Малаховому кургані. Лікувався в Алуштинському евакуаційному госпіталі, де був заарештований. Трибуналом НКВС 4 липня 1944 він був нібито засуджений за ст. 58-1 «б» і 58-11 КК РСФСР до вищої міри покарання з конфіскацією всього майна і 13 лютого 1945 страчений. Але в справі відсутній протокол судового засідання, а три підписи під актом виконання зроблені одним почерком.

Лише в 1993 році Шарафан за Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні» був реабілітований.