Дмитро Донцов

Віруючий дивиться на свою правду як на для всіх обов’язуючу. Він «фанатично» ненавидить все, що спротивлюється прийняттю його одиноко спасенної віри. «Фанатик» відразу узнає свою правду за об’явлену загальну, яка має бути прийнята иншими. Звідси його агресивність і нетерпимість до инших поглядів.

Тверда віра в гасла, що він голосить, як безуслівну і обов’язкову для всіх правду, любов до ідеї, яку він хоче здійснити, безмірна ненависть до всього, що перешкоджає їх здійсненню, ось та сума переживань, яка огортає всякого правдивого революціонера, фанатика – з конечности і з натури боронених ним думок.

Ось чому любов і ненависть все ідуть в парі, як два доповняючі себе чувства в кождого сторонника великої ідеї. Ось чому нікчемною є проповідь наших націонал-»кастратів», які одразу, самою любов’ю хочуть перескочити з царства неприєднаних суперечностей в царство незакаламученої «гармонії» з музикою.