Дніпровська ГЕС
Мабуть, мало хто знає щось про Дніпровську ГЕС, тож хотілося б написати про це кілька слів.
Будівництво супроводжувалося величезною пропагандистською кампанією. По всій країні відбувалися збори й мітинги. Трудящі перераховували до фонду будівництва частину заробітку. Уже 1 квітня 1927 року у фонді Дніпрогесу був 1 млн руб. Однак лише імпортне обладнання для ГЕС коштувало 30 млн. Тому більшовики вдалися до масових поборів із селян: відбирали худобу, зерно та іншу сільгосппродукцію. Спорудження велося під егідою ОГПУ. Наймасовішою робсилою стали "зеки". Поруч із ними працювали молодь із села, колишні білі офіцери, анархісти та священики, куркулі й аристократи. Наприклад, у земельно-скельному відділі трудилися сини двох царських адміралів та колишня графиня. Завідував складом полковник-денікінець, а медичну частину очолювала дружина адвоката екс-керівника Тимчасового уряду Олександра Керенського.
Землекопи, чорнороби й грабарі були переважно з місцевого населення. Чимало людей наймалися заради номерка в їдальню та місця на нічліг у бараку. Дня не минало без бійок, крадіжок, пиятик. Міліція ночами влаштовувала облави. Порушників дисципліни вивозили за 40–50 км від будови й там залишали.
Основними знаряддями праці були лопата, кайло, тачка та грабарка — підвода, якою вивозився ґрунт і доправлялися будматеріали. Люди вгризалися в землю, довбали кам'яні глиби, і метр за метром відвойовували місце для ГЕС.
Технікою безпеки ніхто не переймався, тому робітники часто гинули, отримували травми, невиліковні хвороби. Якось на укладку бетону поставили 16–20-річних дівчат. Вони мусили втоптувати його босими ногами. А щоб збільшити вагу "топтунів", їм на плечі клали мішки з камінням.
Шкода людей, котрі втоптували босими ногами і голими руками бетон. Річ у тому, що через деякий період часу бетон роз'їдав шкіру людей. Тож одні працювали далі без рук і ніг, а інші взагалі вмирали. Дніпровська ГЕС збудована на кістках людей, але владі було байдуже на них.
У серпні 1941-го Дніпрогес підірвали
18 серпня 1941 року гітлерівці кинули на прорив біля Запоріжжя танки й мотопіхоту. Мостом через старе русло Дніпра вони прорвалися на острів Хортицю й почали обстріл захисників Дніпрогесу.
Сталін наказав вивести з ладу обладнання станції й дамбу. Тому працівники ГЕС перемкнули генератори на самоспалення й затопили машинний зал. Підривом дамби керував присланий із Москви заступник наркома Михайло Первухін.
Військовий транспорт і люди, які перебували на дамбі, загинули. Через утворену прірву хлинула вода. Майже 30-метрова лавина змивала все на своєму шляху: кілька ворожих переправ, фашистські підрозділи, що знаходилися в плавнях. Також знайшли смерть понад 80 тис. червоноармійців, мирні жителі.
