Григорій Перегіняк. Перший сотенний УПА з Старого Угринова.

Народився Григорій 7 лютого 1910 року в селі Угринові Старому Калуського повіту в селянській родині Перегіняка Микити та Марії, з дому Савчук.

Передчасна смерть батька, Микити Перегіняка, осиротила малого Гриця. З юних літ важко працює, виконуючи всю чоловічу роботу по господарству.

Початкову освіту здобув у місцевій сільській школі. Продовжити навчання не було змоги через важке матеріальне становище. З цієї причини змушений був наймитувати у заможних господарів. Згодом пішов учнем до місцевого коваля. Через кілька років, освоївши ковальське ремесло, став працювати самостійно.

Молодість Григорія проходила в той час, коли син місцевого пароха о. Андрія Бандери – Степан, активно займався просвітницькою роботою на Калущині, і в селі зокрема. Це підтверджує цікавий документ, що зберігся в архіві Львова, куди передані документи по діяльності Пласту. В ньому Степан Бандера просить звільнити його від участі в інструкторському таборі, оскільки зайнятий громадською працею в селі. У проханні про звільнення Степан пише: “Цілі вакації (канікули – прим.) був зайнятий працею в читальні і кооперативі в селі Угринові Старім коло Калуша. Село це цілком спало до 1925 р. В читальні не було жодної діяльності, кооперативи не було взагалі. Щойно по вакаціях 1925 р. підписаний [прим. –С.Бандера] дав 1-у аматорську виставу, в 1926 р. заложив театрально-співоцький гурток, а в 1927 р. – кооперативу, тепер закладаю Луг. В селі немає нікого, щоб зайнявся цею працею, тому підписаний мусів бодай на вакації посвятитися цій справі. В тій самій цілі не записувався в році 1927–1928 на Університет та залишився в селі. З тої причини не може взяти участи в сьогорічному таборі,... бо коли б лишив розпочату працю на довший час, то опісля годі було б зібрати все до купи. Тим більше, що новозаложене товариство “Луг” вимагає безупинного проводу та піддержування початкової охоти до праці членів. Бо коли з самого початку розвою товариства був би застій у праці, а що за тим слідує й знеохочення, то в цьому селі на довший час замкнена була б дорога до всяких спроб освіти та організаційної праці.”

Виховання в українських традиціях, прищеплення національної свідомості, гартування духу, заняття спортом – це той напрямок в якому розвивалось молодіжне середовище села в організаціях і товариствах, що започатковані Степаном Бандерою. Діяльність в цих товариствах, громадська робота і стали тим визначальним чинником у події, яка докорінно змінила подальшу долю Перегіняка.

За наказом ОУН Григорій застрілив сільського війта, який вислуговувався перед польськими властями, нехтуючи правами односельчан. По кількох днях він довідався, що поліція арештувала одного хлопця, якого мордують, щоб признався до вбивства. Тоді Перегіняк пішов на поліцію і у всьому зізнався. А дальше все пішло своєю дорогою: йому заложили на руки кайдани й за два тижні в Станиславові відбувся суд. Наш земляк був засуджений польським судом на довічне ув’язнення. Місяць Перегіняк пересидів у тюрмах Станиславова й Перемишля. Пізніше Григорія перевели у відому тюрму для політичних в’язнів “Святий Хрест”, що у Келецькому воєводстві. Тут доля звела Григорія із земляками – Степаном Бандерою, Миколою Климишиним та Ярославом Карпинцем. Останні відбували довічне ув’язнення за співучасть у вбивстві міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Пєрацького.

Перегіняк був фізично сильним, голод і холод переносив стійко, та освітньо був підготовлений слабо. За плечима Григорій мав лише початкову освіту сільської школи. Бандера, Климишин і Карпинець взялись серйозно за його освіту. Перший вчив Перегіняка історії та ідеології, Климишин читав граматику і літературу, а Карпинець студіював з Перегіняком математику, фізику й хімію. І все це – “з голови”, без всяких записів чи конспектів. Треба додати, що за дня хлопці важко працювали (по 9–10 годин), а на освіту Григорія залишались вечори та свята. За рік науки Г. Перегіняк міг уже здавати екзамен за третій клас гімназії. Ось, як про це згадує Микола Климишин:

“... Найбільше вибивався Перегіняк. Він втягував у себе, як губка, все, що йому було сказане, і розумів все дуже легко... Грицеві це дуже допомогло психологічно і повезло, що він стрінувся з нами. Головне з Бандерою...”

З початком німецько-польської війни 1 вересня 1939 року частину в’язнів тюрми “Святий Хрест” було розстріляно, іншу – евакуйовано на східні терени Польщі. В дорозі в’язнів, що залишилися живими, звільнила наступаюча німецька армія. Серед звільнених був і Григорій Перегіняк.

Для отримання військового вишколу ОУН спрямувала багато молоді, яка вийшла з в’язниць і перебувала на території Польщі, до охоронних відділів, які стерегли військові об’єкти. В числі цієї молоді був і наш земляк.

Ось, що пише дальше у своїй книзі Микола Климишин:

“... В 1940 р. мене відвідав у Кракові Перегіняк, у мундирі “веркшуца”, бо він був у Стараховіцах у відділах, які стерегли військові об’єкти. Дуже було приємно стрінутися з ним і побачити, як дуже змінився він за той час. Дуже видно було, як багато він скористав з того, що в тюрмі багато навчився. Він по нашій розлуці читав дуже багато того, що можна було в бібліотеці у в’язниці дістати, а крім того діставав книжки з Комітету допомоги українським політичним в’язням. Оповідав, як він напам’ять виучував усі записки тих викладів, які собі поробив, коли ми його вчили. Тепер він із захопленням читав усе, що міг дістати з військової літератури.

При “веркшуцах” відбувалися найкращі військові вишколи ОУН і він перейшов три курси: рекрутський, підстаршинський і старшинський. Ті курси відзначалися ще й тим, що можна було зовсім офіційно робити практичні вправи в полі.

Пізніше я згубив з Перегіняком контакт на цілий час мого перебування в Кракові в 1941 році”.

З часом охоронні відділи перекинуті німцями на Волинь і Полісся, де в старшинському ступені служив Григорій Перегіняк.

Восени 1942 р. з наказу ОУН(б) українські вояки, які служили в поліції чи несли охоронну службу, перейшли до лісу, де розпочалось формування збройних відділів УПА для боротьби з окупантом.

Військовий старшина Григорій Перегіняк покинув службу і разом з чотирнадцятьма хлопцями перейшов у підпілля. Протягом листопада 1942 року проходило формування і вишкіл відділу командира Коробки – Григорія Перегіняка. На середину грудня 1942 року поручником Коробкою сформована повноцінна бойова сотня УПА, чотовими в якій були: “Сокіл”, “Куля” та “Іскра”. На озброєнні відділу, окрім гвинтівок і автоматів, було дев’ять кулеметів та декілька мінометів.

До кінця 1942 року повстанці Коробки–Довбешки провели ряд успішних боїв з гітлерівцями. Були розгромлені німецькі гарнізони у Степані, Городищі, Клесові... Успішними були бої і після Різдва 1943 року. За цей час повстанцями здобуто великі трофеї у Городці, Мосевичах, Стрільську та Тутовичах.

7 лютого 1943 року відділ під командою Перегіняка розгромив німецький гарнізон у містечку Володимирець тепер Рівенської області. У бою було вбито тридцять п’ять німців, захоплено амуніцію і зброю. Сотня втратила п’ятеро чоловік і серед них чотового Кулю.

Поліг командир Коробка в наступі на село Висоцьке, що на півночі Рівненщини, 22 лютого 1943 року. Він першим увірвався в околицю Висоцького, закликаючи за собою повстанців.

-Хлопці, вперед! Слава...

Кулеметна черга скосила сотеннного Григорія Перегіняка–“Коробку”. Бійці винесли тіло відважного командира з поля бою, але повстанський лікар був безсилий щось зробити... .

Ось, що писав підпільний часопис “До зброї” (1943, ч.1) у посмертній статті, присвяченій пам’яті Григорія Перегіняка: “Командир першої сотні УПА, вояк-революціонер з крові і кості. Виріс у рядах УПА. Швидко вибився завдяки своїм здібностям. Відважний, енергійній, був душею сотні. Завжди був першим у бою... Під його командуванням сотня не раз розбивала кількакрат сильнішого ворога...”

...Наказом Головного Військового штабу УПА сл. п. Григорій Перегіняк-“Коробка” посмертно був іменований курінним і підвищений до ступеня сотника. Один із загонів Військової округи “Богун” на теренах Рівненщини із 1943 року носив ім’я Коробки.