Контратака Кількості
Світ, котрий нас оточує, вслід за Рене Ґеноном ми можемо охарактеризувати як «царство кількості». Одним із найогидніших проявів цього «царства» є таке явище, як демократія і загальне виборче право. Людина призвичаюється до всього – не лише до голоду, холоду чи постійних фізичних навантажень, але й до забитих низькоякісною продукцією супермаркетів та існування перед екраном телевізора. Для жителя крайніх північних широт природним є холод, для жителя екваторіальної Африки – спека. Для нас же – людей, що існують за умов тотального панування ліберально-капіталістичної системи, – природною є низка суспільно-політичних процесів та явищ, які з точки зору традиційного суспільства є крайньою патологією.
Що таке інститут загального виборчого права? Щоб відповісти на це питання, уявімо трикутник. На його вершині знаходиться Найвищий Принцип, Абсолютне Благо. Це Благо невимовне, трансцендентне, його навіть не можна назвати Благом, адже назвати – значить обмежити. Воно недосяжне, але усе, що існує, має тягнутися до цього Блага, бо інакше існування сущого буде позбавлене сенсу.
Загальне виборче право може існувати лише тоді, коли про вершину трикутника забули, а критерієм істини обрали основу трикутника. Для того, щоб існування суспільства було оправданим, це суспільство має підпорядковуватися тому, що є вищим за нього, – певним принципам, моральному закону, благоговінню перед Сакральним, історичній місії. Для того, щоб таке підпорядкування відбувалося, є необхідним існування ієрархії, за якої суспільне становище визначається знанням принципів та здатністю до їхньої реалізації. Люди різняться між собою не лише вміннями та задатками – вони різняться між собою онтологічно. Є люди, природа яких дозволяє у достатній мірі збагнути вищі принципи, згідно з якими має існувати особа і суспільство. Є люди, котрі мають захищати ці принципи. І є люди, котрі мають дивитися вгору, слухатися вчителів та провідників, а в разі непослуху – зазнавати справедливої кари. Загальне виборче право існує тоді, коли люди із цієї третьої категорії починають вважати, що вони можуть керувати самі собою, а їхні приземлені інтереси є об’єктивно існуючою істиною.
Чим далі від Найвищого Принципу, тим довша величина горизонтальної лінії. Для правильного світогляду ця величина не є якимось благом – благом є лише наближеність до Принципу. Проте для нашого світу благом є якраз довжина лінії – кількість.
З-поміж усього іншого Майдан був цінний тим, що являв собою повстання Якості проти Кількості. Можна сперечатися з приводу того, чи став би Янукович президентом без фальсифікацій. Та це не має суттєвого значення. Янукович був обраний Кількістю. Зате проти цього ганебного факту повстала Якість. Прихильники так званого «Антимайдану» обурювалися досить справедливо: проти більш-менш законного президента виступило відносно незначне (в масштабах країни) число людей, і ці люди намагалися нав’язати свою волю усій державі.
Варто також узяти до уваги наступне: перетворення Майдану із акцій протесту (або майданчика для підняття рейтингу тодішньої опозиції) на дійсно революційне явище відбувалося все тим же шляхом повстання Якості проти диктатури Кількості. Маси, котрі повірили опозиції, – це Кількість. Революційно налаштовані націоналісти – це Якість. Життя влаштоване так, що Кількість опирається Якості, тим паче зараз – коли Кількість звикла панувати. І на Майдані Кількість спочатку дуже боялася Якості – вона вимагала зняти балаклави, вона боялася «неполіткоректних» гасел та надмірних вимог, вона передавала патріотів-«провокаторів» у лапи псам режиму, вона не терпіла інакшості. Кількість боїться Якості, бо її маса тягне її вниз у той час, коли Якість намагається піднестися вгору.
Януковича вдалося скинути лише тому, що Якість здобула тактичну перемогу над Кількістю – як в масштабах Майдану, так і в масштабах усієї країни. Та згодом Якість знову програла. Вона програла через умілу роботу ЗМІ, спрямовану на очорнення націоналістів і підміну змісту революційної боротьби. Вона програла через сотні мільйонів, викинутих на виборчі кампанії солодкоголосих обіцяльників. Вона програла через інститут загального виборчого права. Вона програла тому, що Кількість ніколи не буде думати так само, як вона – Якість.
Якість не може перемогти Кількість, граючи на її полі і за її правилами. Справжні революціонери ніколи не переможуть на виборах (хіба вибори будуть влаштовані після перемоги революції і відбуватимуться згідно з правилами, написаними революціонерами). Думати інакше – значить дурити себе і відволікатися від реалій боротьби.
Наш світ відданий на поталу Кількості. Тому тим, хто обрав сторону Якості, не варто розраховувати на легкі перемоги. Але не варто впадати у іншу крайність, впадати у відчай. Попри реванш Кількості, попри повернення їй її прав, сам факт бунту є великою перемогою. Врешті-решт, у світі, де панує Кількість, бунт – це єдиний спосіб виживання Якості.
Ігор Загребельний
