Легіон «Роланд»

Батальйон ДУН, утворений з ініціативи ОУН (б) у квітні - червні 1941 року з метою підготовки кадрів для майбутніх українських збройних сил та застосування проти радянських військ.

Після розколу ОУН у 1940, обидва її крила, враховуючи важливу роль, яку ті мають відіграти в боротьбі за утворення самостійної Української держави, шукали можливості для створення українських збройних формувань. Розуміючи неминучість у майбутньому радянсько-німецького збройного конфлікту у Європі, Провід ОУН (б) намагався скористатися ситуацією та досягти домовленостей з німецькими військовими та розвідувальними службами про підготовку за допомогою німецьких інструкторів бойовиків, старшинських та підстаршинських кадрів для майбутньої української армії. Питання організації підготовки таких збройних кадрів були покладені на Військову референтуру Проводу ОУН (б), очолювану Романом Шухевичем.

Головною метою вбачалося формування можливо невеликою за чисельністю, однак добре вишколеної бойової одиниці, вояки якої отримали б не тільки теоретичну, але й практичну підготовку, яку можна було здобути лише у лавах регулярної армії. Формувалася ця бойова одиниця для боротьби з більшовицькими окупантами.

 Вербувальне бюро батальйону розташовувалося у Відні на Ляндштрассер-Ґауптштрассе у приватному будинку.

На заклик відгукнулося більше тисячі чоловік, включаючи частину студентів з університетів Відня і Граца, які, за деякими даними, склали близько 15% від особового складу батальйону. Як згадував пізніше колишній чотовий «Роланда» Любомир Ортинський, добровольцями були молоді люди, віком у 20-25 років, які переважно походили з Галичини, а наддніпрянці та волиняни становили серед них лише незначний відсоток.

Колишній вояк «Роланда» Володимир Боднар відзначав, що: «Ми жили в іншому світі, у великому душевному піднесенні. Деякі з наших товаришів вже їхали на вишкіл і прощалися з нами зворушливими словами: «До побачення у Львові!»».

Однак, дозволена кількість особового складу батальйону обмежувалася 300 курсантами (пізніше чисельність було підвищено до 450), а тому з усіх бажаючих можна було прийняти лише приблизно 1/5 частину. З огляду на це на місця було розіслано вказівки про число добровольців, яких мала направити кожна з місцевих клітин ОУН (б).

У 1938 році ОУН отримала для своїх потреб замок поблизу села Завберсдорф у районі Вінер-Нойнштадту на південь від Відня, у якому члени Організації отримали змогу пройти початковий військовий вишкіл.

Підпорядкування батальйону командирам-українцям, українська адміністрація замку, а також той факт, що інструктаж, команди та накази під час вишколу здійснювалися українською мовою, створювали сприятливий моральний клімат у лавах вояків. Завдяки цьому члени «Роланду» першими склали присягу на вірність Україні за мовчазної згоди ОКВ або навіть за відсутності такої.

Святкування Акту відновлення державності. Про факт проголошення у Львові 30 червня 1941 року Акту відновлення Української Держави вояки батальйону «Роланд» дізналися з радіопередачі. Цю подію було відсвятковано урочистою збіркою особового складу перед замковою церквою. Як згадував один з легіонерів батальйону :«Падає наказ: «Сотня на право глянь!», і ми, виструнчені, зоримо очима за блакитно-жовтим прапором, який гордо підноситься вгору по машті і лопоче на вітрі. Навіть німці віддають шану нашому прапорові, і це наповняє наші серця гордістю і радістю. По урочистій церемонії нам злагіднено того вечора строгий риґор, а наші старшини святкували цей день ще довго вночі по своїх кімнатах.»

Склад батальйону мав утворити кістяк пізніше створюваних українських формувань. Після перетину радянсько-румунського кордону пропонувалося довести чисельний склад «Роланда» до 1000 осіб за рахунок інших членів українських націоналістичних організацій з видачею їм відповідної зброї.

Як згадував чотовий Любомир Ортинський:«               Спершу нас уважали, не дивлячись на тризуби на шапках і на українську мову — за одну з німецьких чи яких інших чужинецьких частин, яка «хороше вивчила українську мову». Згодом, коли ми нав'язали з населенням ближчий контакт, коли почали їх обороняти від грабунків, яких допускалась передусім румунська армія, коли наші вояки разом з місцевими людьми охороняли вночі збіжжя і худобу - щойно тоді прийшло сердечне зближення з населенням.»

Під час перебування на території України до вояків «Роланда» почали надходити тривожні звістки з Галичини про арешти членів уряду Ярослава Стецька та поступову ліквідацію німецькою окупаційною адміністрацією створених ОУН (б) органів влади. Наслідком цього стало суттєве погіршення стосунків між легіонерами та німецькими зв'язковими батальйону, які намагалися втручатися у внутрішнє життя вояків та вимагали припинити будь-яку агітаційну роботу серед населення.

10 серпня 1941 року штабом 11-ї німецької армії було отримано телеграму від офіцера іноземної служби Абвера Ервіна Штольце, якою передбачалося необхідність усунення «Роланда» від участі у поході з політичних причин.

13 серпня командуванням 11-ї армії було розроблено проект розпорядження, яким передбачалося усунути «Роланд» від будь-якого подальшого використання та підпорядкувати батальйон німецьким розвідувальним службам у Румунії. Усі особи, набрані на території України для організації самооборони, мали бути відправлені назад, а на командувача батальйону покладалася особиста відповідальність за те, аби усі легіонери, які прибули у складі «Роланда», залишили країну. До 26 серпня батальйон мав пішим маршем повернутися до Кишинева, звідки залізничним транспортом прибути до міста Фокшани у Румунії.

Наприкінці серпня 1941 року «Роланд» передислокувався до села Тарасова, де після дводенного постою,прибулими німецькими штабними офіцерами воякам було оголошено наказ рухатися маршем назад до Дубоссар, а звідти до Фокшан під приводом начебто проведення якогось додаткового вишколу. Легіонерам було зрозуміло, що справжньою причиною їхнього відкликання з фронту була зміна німецької політики по відношенню до ОУН (б) та наступні арешти організаційного активу і членів Похідних груп.

По прибуттю на залізничну станцію Фокшани, поїзд, яким їхали легіонери, було відігнано на бічну колію, оточено німецькими кулеметниками та роззброєно. Лише українським старшинам батальйону було дозволено залишити при собі пістолети.

На початку вересня 1941 року особовий склад «Роланда» було переправлено до табору Маєрлінґ поблизу Відня, а звідти до містечка Зіцендорф. Після цього воякам повернули раніше відібрану зброю та продовжили їхній вишкіл. Ще одна сотня легіонерів продовжувала навчання у Завберсдорфі.

10 вересня чотаря Любомира Ортинського було відряджено до Берліна з метою інформування про долю батальйона Степана Бандери та Ярослава Стецька, які у той час перебували там під арештом. 16 вересня Любомира Ортинського, а разом з ним Ріко Ярого, Григорія Барабаша та ще двох підстаршин, а також 2 працівників Віденського бюро ОУН (б) були арештовані німецькою службою безпеки. Їх було звинувачено у антидержавній діяльності та направлено до концтабору.

18 жовтня вояками та старшинами батальйону було підписано та передано німецькому командуванню меморандум, яким вимагалося визнати проголошене 30 червня 1941 року у Львові відновлення незалежності Української держави, звільнити арештованих членів ОУН (б), уряду Стецька, а також рідних та близьких членів батальйону. Крім того, у меморандумі вказувалося, що реорганізований підрозділ може бути використаний у бойових діях лише на території України під командою українських старшин, які повинні мати такі самі права та обов'язки, як і офіцери німецької армії, ніякої іншої присяги, крім раніше складеної присяги на вірність Україні, вояки не складатимуть, і кожен з них у індивідуальному порядку підписує річний контракт на службу до кінця 1942 року.

19 жовтня особовий склад «Нахтігаля» прибув до Франкфурта, а через два дні туди ж прибули і легіонери «Роланда».

У Франкфурті було утворено єдиний батальйон у складі 650 вояків, поділений на 4 роти (сотні) з приблизно рівною кількістю людей у кожній. Командиром підрозділу було призначено Євгена Побігущого, а його ад'ютантом став поручник Омелян Герман-«Орлик». Командирами рот (сотень) було призначено Михайла Бригідера, Романа Шухевича, Василя Сидора та поручника В. Павлика.

1 листопада 1941 року представником німецького командування було надано відповідь на меморандум легіонерів, якою було повідомлено, що після проведення додаткового вишколу реорганізований батальйон буде використовуватися на східному фронті, складання будь-яких додаткових присяг не вимагається. Однак, щодо визнання Української держави та її уряду, а також звільнення арештованих членів ОУН (б) чіткої відповіді не було отримано.

У грудні 1942 року після закінчення терміну дії контракту вояки батальйону відмовилися від його продовження, після чого батальйон було розформовано, вояків звільнено зі служби, а старшин заарештовано (уникнути арешту вдалося лише деяким, серед них — Роману Шухевичу). У подальшому деякі колишні легіонери батальйону приймали участь в організації підпілля ОУН (б) на Миколаївщині та Одещині, а також, перебуваючи на німецькій службі у якості перекладачів, надавали допомогу бандерівському підпіллю у Криму (Сімферополі). 13 колишніх старшин батальйону опинилися у лавах УПА.