Парламентські вибори – це черговий вибір між Революцією та Євромайданом
Назва цієї статті може видатися незрозумілою для громадян, заколиханих брехнею ЗМІ та популізмом політиканів: як можна протиставляти Євромайдан та Революцію? Та насправді, Євромайдан і революційна боротьба – це речі не лише не ідентичні, але й глибоко протилежні. Так, Євромайдан та спроби здійснення Національної революції існували в одному й тому ж самому часі. Але їхній зміст кардинально різнився.
Те, що позиціонували як Євромайдан, із самого початку було намаганням не допустити справжньої Національної революції. Щоб зрозуміти це, давайте пригадаємо хронологію подій кінця 2013 – початку 2014 років.
Кому був вигідний Євромайдан? Опозиційним тоді партіям та олігархам, чиї економічні інтереси передбачали зближення з ЄС. Для опозиціонерів акції протесту були передусім приводом для піару. Для олігархів – методом змусити Януковича повернутися до євроінтеграційної політики. Революція була і є невигідною для олігархів (адже справжня Національна революція передбачає ліквідацію кримінально-олігархічної системи). Так само вона була невигідною для опозиції (вони прагнули не змінити систему, а стати її складовою, тобто всістися у владні крісла, що, зрештою, і сталося).
Хто ж хотів революції? Ідею революції пропагували націоналісти. Напередодні розгону «студентського Майдану» розрізнені націоналістичні середовища вирішили створити платформу для об’єднання і назвали її «Правий сектор». Ми, націоналісти, закликали громадян боротися не за євроінтеграцію, а за усунення В. Януковича, демонтаж його режиму, знищення режиму внутрішньої окупації як такого і здобуття повноцінної національної держави. Спочатку не лише наш зовнішній вигляд (балаклави тощо), але й наші вимоги сприймалися як «провокації». Навіть гасло «Банду геть!» дехто сприймав як «нерозважливий радикалізм». «Ді-джеї», що зомбували демонстрантів зі сцени Майдану, доклали максимум зусиль не лише для того, щоб перетворити акції протесту на по-овечому «мммммирні», але й щоб не допустити жодних революційних вимог.
Розгін «студентського Майдану» давав певні надії на те, що до думки націоналістів прислухаються. І справді, 1 грудня спостерігався стихійний вибух гніву, наслідком чого стала спроба штурму Адміністрації Президента. Одначе пригадаймо, хто намагався зупинити справедливий народний гнів? Опозиційна трійка і, в першу чергу, Петро Порошенко, котрий тоді з’явився серед учасників акцій протесту неначе Пилип з Конопель. Саме Порошенко нахабно втрутився у події на Банковій. Саме Порошенко закликав міліцію застосувати проти революціонерів спецзасоби. Саме Порошенко та підконтрольні йому ЗМІ розтиражували ярлик «провокатори».
Відразу після подій на Банковій «Тризуб» ім. С. Бандери опублікував заяву «Олігарх Порошенко – ворог українського народу». В цій заяві націоналісти зробили чіткий аналіз ситуації і дійшли до висновку, що Порошенко – це запасний сценарій режиму внутрішньої окупації. На жаль, прогнози націоналістів справдилися…
Майже два місяці опозиціонерам вдавалося вести протестні маси манівцями Євромайдану: безкінечні пісні та танці, пафосні промови, половинчасті вимоги, постійне повторювання «Ми не піддаємось на провокації»… Та нарешті після прийняття законів 16 січня народу ввірвався терпець, і люди пішли за націоналістами. 19 січня вибухнув конфлікт на Грушевського, котрий довів, що події можуть рухатися у дійсно революційному напрямку.
Януковича вдалося прогнати тільки тому, що у січні-лютому більшість демонстрантів почали думати і діяти так, як закликали націоналісти ще наприкінці осені – на початку зими. Одначе, на жаль, система була занадто сильною. Російська агресія призупинила революційні процеси, уберегла кримінально-олігархічну систему і призвела до узурпації влади колишньою опозицією. Євромайдан переміг, перемогла опозиція, але український народ не переміг. Ціною жертв Небесної сотні відбулося всього лиш переформатування режиму внутрішньої окупації.
Перемога Порошенка на президентських виборах стала ще однією перемогою Євромайдану. Лиш подумайте: людина, котра найактивніше гальмувала революційні процеси, отримала перемогу на виборах, що відбулися після революції! Висновок очевидний: справжньої революції не відбулося. Відбулася лише її імітація, ймення якій – Євромайдан.
Сьогодні перед українцями стоїть вибір: або своїми голосами підтримати існуючий стан речей, або віддати голос за націоналістів і таким чином приблизити мить перемоги справжньої революції.
