Плінтизмократія проти демократії

В усі часи можновладці мріяли навчитися маніпулювати людьми, підкорювати їх своїй волі. Робити це так, наче люди самі того хочуть. Як же цього досягнути, якщо нормальні люди – не вівці й прагнуть волі більше, ніж рабства? Найлегше виявилося не суперечити старим, традиційним поняттям та уявленням, а змінити й перекрутити їхнє первісне значення для власної вигоди.

Такої метаморфози зазнало і поняття «демократія». Тільки дуже глибокої, тонкої, майже не помітної і, так би мовити, комплексної.

Тому, щоб зрозуміти істинне значення демократії, треба розкопати його первісне значення і повернути його до життя. Бо насправді це поняття – глибоко націоналістичне і нетолерантне.
Усім нам з дитинства вдовбували, що демократія – це щось дуже добре, це найвище досягнення політичної думки людства, найбільш досконала і справедлива управлінська система, яка дає можливість кожному громадянинові брати участь у державницькому житті або, принаймні, впливати на рішення верховної влади.

Але спитаймо наших високолобих маніпуляторів: «А що воно таке – демократія?». І почуємо прекрасну лекцію про основні принципи народовладдя, різновиди республіканського правління, цілу їхню класифікацію і т.д. А головне – про святі демократичні догмати й принципи – Свободу, Рівність, Братерство.

І за тією облудою й казочками, за купою термінів-понять, певним чином викладених історичних відомостей залишиться прихованою справжня сутність демократії, сам її дух, її рушійна сила, суть і сенс існування.

То, може, копнемо до дна?

Що ж означає саме слово «демократія»?

Ось тлумачний словник Ожегова С.І. (Словарь русского языка, М.: 1987) подає таке визначення (перекладу українською): «ДЕМОКРАТІЯ, 1. Політичний лад, заснований на визнанні принципів народовладдя, свободи і рівності громадян». Ну там ще про соціалістичну демократію, буржуазну... То вже од лукавого.

Або ж візьмемо Словник іншомовних слів (Київ, 1974): «ДЕМОКРАТІЯ (грецьк. Δημοκρατία – народовладдя, від δήμοζ – народ і κράτοζ – влада) – форма політичної організації суспільства, що характеризується участю, формальною або фактичною, народу в управлінні державними справами».
Отже, суть та сама – НАРОДОВЛАДДЯ! Тобто влада народу. Все зрозуміло. Але ходімо трохи далі.

Чим же є народ, якому за демократії належить уся повнота влади? Знову гортаємо тлумачний словник Ожегова: «НАРОД, 1. Населення держави, жителі країни». Опаньки, приїхали... А що ж таке населення? Відповідь на наступній сторінці: «мешканці якоїсь місцевості (країни, міста)...».
Як це, шановні, розуміти? Це що ж, народ і населення – одне й те саме? Навіщо ж тоді лукавити, двома словами позначати одне й те саме? Якщо «демократія», за тлумаченнями наших розумників, – це влада населення, то й називали б її тоді плінтизмократією (від грецького πληθυσμός – населення). Так ні, сунуть нам саме народовладдя. Ні, щось тут не так, панове, десь ви нас дурите.
Спочатку розберімося зі словом НАРОД. Походить воно від імені слов'янського Бога РОДА і означає «створені, породжені Родом», тобто народ – це кревно споріднена (в тому числі і з самим Богом) людська спільнота, яка проживає на спільній території, має спільну мову і традиції.
Повним відповідником слову народ є грецьке слово «етнос» – історична спільність людей, яка склалася на певній території та володіє спільними особливостями мови, культури і психічного складу, а також усвідомленням своєї єдності й відмінності від інших. Останнє зафіксоване в етнонімі (самоназві) народу. Сформований етнос виступає як соціальний організм, який самовідтворюється шляхом переважно етнічно однорідних шлюбів і передачі новим поколінням мови, традицій тощо. Для стійкішого існування етнос прагне до створення своєї соціально-територіальної організації (держави), закріпленні в законодавстві своїх прав.

Усе чітко й зрозуміло. Ось воно – правильне й первинне значення слова НАРОД. Нам же підсовують кастроване, спотворене поняття народу як мішанини без усякого зв’язку і спорідненості. Народонасєлєніє якесь.

Але зачекайте. Народ народом, а що ж тоді таке отой «демос»? Нам його пропонують визначати як «народ». Але ж це не так! Отже – чергова підміна понять, як і підміна народу-етносу на народ-населення.

Демос – це громадсько-політична організація етнічних греків, які проживали у полісах Давньої Греції.

Візьмемо для прикладу Афіни. Тамтешнє населення поділялося на три нерівноправні групи. Найбільша з них, панівна – демос – вільні греки-іонійці, котрі зосередили в своїх руках всю, без винятку, повноту політичної, економічної, адміністративної, судової та військової влади в Афінах. Нижче перебували метеки – особисто вільні, неповноправні мешканці полісу. Це були іноземці, яким дозволили поселитися в Афінах, вільновідпущеники тощо. Вони не були членами громади-демосу, не мали жодних політичних прав і свобод, їм було заборонено володіти нерухомістю (в тому числі землею), вступати до шлюбу з афінянами й афінянками, вони були зобов’язані мати покровителя з числа афінських громадян, служити у війську і сплачувати надзвичайні податки, брати участь у державних повинностях. Їм заборонялося обіймати будь-які адміністративні й військові посади. Діти, прижиті афінянами від метеків, не мали права на громадянство і теж вважалися метеками. Ну і третьою групою були раби. З цими все зрозуміло – прав нема ніяких, особистої свободи нуль, прав на власність нуль.

Проте метеки все одно мріяли поселитися в Афінах, незважаючи на своє нерівноправне становище у відношенні до демосу. А справа в тому, що афіняни створили для них дуже непогані умови. Метеки відігравали значну роль у торгівлі, ремісництві, інших сферах діяльності, не пов’язаних із землеробством. Під захистом демократії вони часто наживали чималі статки й жили цілком заможно.

Отже, режим демократії був СПРАВЕДЛИВИМ, а тому ефективним і підтримувався абсолютною більшістю населення.

То який висновок ми з вами, шановні, можемо зробити?

Та модель суспільних відносин та управління державою, яку нав'язують світові в цілому і Україні зокрема, не має жодного стосунку до будь-якої з форм демократії – це повністю протилежний їй, антинародний, лукавий режим. Режим, за якого, на догоду іноземним зайдам (метекам?), панівному корінному народу нав’язується думка, що він – не народ, а населення, яке не має нічого спільного зі своєю країною, що народу як такого взагалі не існує, а є тільки маса поодиноких, чужих одне одному індивідів, якими керує жменька чужинців.

Цю «правду» людству підсовують у різних обгортках – інтернаціоналізм, толерантність, глобалізм, поліетнізм, мультикультурне суспільство, політична нація...

Таким чином, під виглядом повнокровного, здорового, природного поняття демократії, як форми управління, з допомогою якої нація здійснює владу в своїй державі, нам старанно і вперто накидують плінтизмократію – владу «населення» над нацією, і при цьому цинічно прикриваються Свободою, Рівністю, Братерством.

Та яке може бути почуття братерства до іноземців, які грабують мою країну? Таких завжди називали окупантами, загарбниками, грабіжниками, ордою, колоніалістами (і чинили з ними відповідно), але ніколи – братами!!! Кожен має свободу вибору, дій, думок, совісті, віросповідання, але ту свободу, яку нав'язують нам, завжди називали ворожим свавіллям і насильством. Як той, хто прибув на все готове й паразитує на тілі країни, може бути рівним тому, хто свою країну розбудовує? НІЯК!

Тільки тоді, коли корінна нація стане панівною і встановить у своїй країні дійсно демократичні порядки в їхньому споконвічному, чистому, первозданному вигляді, буде встановлено справедливість для всіх її жителів.

Слава Нації!

Ярема Галайда