План "Ост" та нацистська діяльність в Україні

План "Ост" - секретний план уряду Третього Рейху з проведення освоєння земель Східної Європи і її німецької колонізації після перемоги над СРСР.

 

План "Ост" був розроблений з метою реалізації гітлерівської ідеї життєвого простору на Сході (Lebensraum) та втілення третього пункту програми НСДАП щодо нових територій та земель для німців. Ще раніше до приходу Гітлера до влади серед німецьких радикальних, шовіністичних кіл поширювалась ідея колонізації східних земель, заселених слов'янами (Drang nach Osten). Сам Гітлер в своїй книзі "Майн Кампф" неоднаразово відзначав, що майбутня німецька колонізація земель має відбуватися на східних землях, заселених слов'янами.

 

У захоплених містах нацисти нищили і грабували бібліотеки, музеї, наукові установи. У цьому варварстві були приховані далекосяжні цілі Третього Рейху, в реалізації яких чільна роль відводилася окупаційній адміністрації, а саме: німці намагалися позбавити українців їхньої культурної традиції чи взагалі будь-якого розвитку і прогресу. Крім того, знищуючи символи негерманських культурних досягнень, вони розраховували полегшити собі колонізацію східних просторів.

 

Про злочинні плани нацистської Німеччини стосовно народів Центральної та Східної Європи переконливо говорять план "Ост", директива "Про особливу підсудність у районі дії плану "Барбаросса" і особливі заходи військ", інструкції про ставлення до радянських військовополонених та інші документи. У відповідній директиві Гітлера відверто та цинічно підкреслювалося, що за дії, спрямовані проти "ворожих осіб" на радянській території, не буде жодного покарання, "навіть якщо ці дії є військовим злочином...". Нацисти вважали слов’ян (українців, росіян, білорусів, поляків, чехів та інших народів Європи) "нижчою расою", відносно них була розроблена програма поневолення, знищення національної еліти, германізації та депортації.

 

План "Ост" передбачав "виселення" протягом 30 років 65% населення України, 75% населення Білорусії, 80–85% населення Польщі, значну частину населення Латвії, Литви, Естонії – усього 31 млн. чоловік. На "звільнені" землі планувалося переселити 10 млн. німців, а місцевих жителів, що залишилися (за розрахунками гітлерівців, близько 14 млн.), поступово "онімечити".

 

Окупаційний режим здійснювався гестапо, військами СС, Службою безпеки (СД). Діяла також допоміжна адміністрація з місцевих жителів (бургомістри, старости, поліція). Необхідність керування окупованими територіями України вимагала великого і розгалуженого адміністративного апарату, створити який без участі місцевого населення було важко. I в нацистів знаходилися помічники - колабораціоністи (місцеві жителі, які співробітничали з окупаційною владою). Більшість із них складали ті, хто став жертвою сталінської репресивної системи, бажав помститися радянській владі. Вони йшли в окупаційні органи, поліцію, каральні підрозділи. Саме зрадники сприяли арештам і знищенню антигітлерівського підпілля в Києві, Одесі та інших містах, допомагали знаходити комуністів, радянських активістів, євреїв, прирікаючи їх на знищення; іноді колабораціоністи безпосередньо брали участь в "акціях знищення".

 

Гітлерівці зобов'язували будь-який населений пункт (чи то український, чи то російський, чи то в інших країнах) висунути зі свого середовища старосту, бургомістра та певну кількість поліцейських, приблизно на 100 мешканців - 1 поліцай.

 

Заручниками німців були усі члени родин вибраних поліцаїв - їх могли вбити чи відправити у концентратційний табір, якщо поліцай відмовляєтся служити німцям, а тим більше, якщо він переходив до повстанців.

 

Окрім того, нацисти зробили колективну відповідальність у лавах місцевих поліцейських і адміністрації. Якщо раптом хтось з них зраджував нацистам, усі інші піддавалися репресіям.

 

За збір та передачу німцям врожаю відповідав староста, а потім усе село. Тому під час війни майже все населення України можна вважати заручниками нацистів.

 

Нацисти в ідеологічній роботі використовували негативні приклади діяльності більшовиків проти народу України. Окупанти обіцяли провести аграрну реформу, розвивати українську культуру, повернути солдатів додому, але це були способи морально-психологічного тиску, на тлі якого жителі України оголошувалися громадянами "третього сорту", їхнє життя строго регламентувалося правилами і наказами, порушення яких призводило до концтаборів або розстрілу. Таким чином тоталітаризм гітлерівський не сильно відрізнявся від тоталітаризму сталінського.