Погані сторони радянської влади!
1. Формувався радянський патріотизм і інтернаціоналізм, який мав перешкоджати появі ворожнечі на національному ґрунті, сприяти толерантності й демократизму.
2. Деклароване право виходу республік зі складу СРСР не було забезпечено юридичними механізмами реалізації, а будь-які спроби відстояти національні позиції кваліфікувалися як вияви "буржуазного націоналізму" з наступним нищенням носіїв подібних ідей.
3. Здійснення економічних трансформацій ґрунтувалося насамперед на скасуванні приватної власності, ринкових відносин, підприємництва. Натомість впровадили жорстку централізовану планову командно-адміністративну економіку, яка виявилася врешті-решт нежиттєздатною.
4. Прискорена модернізація та індустріалізація (Й. Сталій поставив перед СРСР завдання здійснити ривок і за десять років подолати шлях, на який індустріальний Захід витратив 100—150 років) проводилися "згори", нехтуючи потребами низів, не зважаючи на витрати матеріальних ресурсів і людської енергії. У жертву принесли мільйони людських життів. Насамперед це стосується селянства. Наслідками були страшні голодомори, у результаті яких по всьому Союзові вмерло майже 10 млн. осіб, а найбільше — в Україні.
5. Перемога у війні 1941—1945 pp. була здобута надто дорогою ціною. Донині не встановлено, скільки радянських людей загинуло. Називалися цифри і 40 млн, і 50 млн. Країну відкинуто у своєму розвиткові на кілька десятиліть назад. Небаченого значення набув військово-промисловий комплекс, оскільки офіційно визначили, якщо після Першої світової війни соціалізм переміг на одній шостій частині суходолу, після Другої світової війни утворилася світова соціалістична система, то після Третьої світової комунізм переможе на всій земній кулі. Радянська система була надто мілітаризована. Переможці з часом перетворилися на злидарів, яким гуманітарну допомогу надсилали ті, кого перемогли у минулій війні.
6. Прориви у науково-технічному прогресі мали місце насамперед у тих галузях, які могли забезпечити військову могутність. Разом із тим низку наук проголосили "продажними дівками імперіалізму" (генетика, кібернетика, психологія, соціологія та ін.). Панування "єдино вірної науки — марксизму-ленінізму" — заперечувало будь-які інші погляди і призвело до несприйняття новацій, пов'язаних із переходом до постіндустріального суспільства.
7. Проводилася політика "поступової ліквідації класового суспільства", яка почалася зі знищення представників дворянства, буржуазії, офіцерства, духовенства, старої інтелігенції. У боротьбі за "єдність радянського народу" велася лінія на усунення національних і соціальних відмінностей. Суттєвим чинником були репресії проти тих, хто заважав здійсненню політики комуністичної партії. Насамперед це стосувалося інтелектуальної еліти країни, яка могла поставити таку політику під сумнів. Заборонялося будь-яке вольнодумство.
8. Концентрація влади в руках партійної номенклатури, яка контролювала всі сфери життя — від економіки до настроїв пересічних громадян. Система поліцейського репресивного контролю насправді зводила нанівець усі декларовані демократичні права і свободи.
9. Попри те, що життєвий рівень радянських людей поступово зростав, реальної оплати за працю не існувало. Влада створила умови, за яких працівники одержували мінімум, що лише підтримував їх працездатність. Умови праці й життя поступалися тим, які були у розвинених країнах світу. Брак матеріальної зацікавленості і неможливість заробити більше призводили до низької дисципліни та культури праці. Постійно спостерігався дефіцит послуг і товарів народного споживання.
10. Федерація суверенних республік насправді була перехідним етапом до "нової історичної спільності — радянського народу". Велася лінія на усунення національних відмінностей і забезпечення сили інтернаціональної імперії. Республікам створювалися різні умови. Середньоазіатські перетворювалися на монокультурні, де головним було вирощування бавовнику. До Прибалтики йшли кошти на розвиток високотехнологічної продукції. Центр свідомо посилював розділення праці між республіками і пов'язану із цим багатосторонню економічну залежність і переплетення. Ресурси і кошти з кожної союзної республіки стягували до центру, звідки вони розподілялися між іншими, особливо підтримуючі раніш відсталі регіони, багато з яких перебувало на патріархальному рівні. Мета полягала у тому, щоб прискорити процес їх розвитку, не беручи до уваги місцеву специфіку. Це породжувало насилля і протиборство.
