Про Майдан
Вже більше місяця стоїть Майдан. Поки що тільки стоїть. Всім видно, що Майдан поступово йде на спад. Опозиція збирає чергове народне віче, на яке збирається все менше і менше людей. Можливо, дехто не вірить у опозицію, тому більше не виходить на Майдан. Можливо, комусь вже просто набридло чути постійні заклики "Ре-во-лю-ція", "Банду геть", "Слава Україні", і хочеться чогось більшого, хочеться якихось дій. Можливо, дехто просто розчарувався у цій "революції" і не бачить сенсу далі продовжувати боротьбу.
Складається враження, що опозиційні лідери не мають жодних ідей, що вони взагалі не готові до дій. Таке відчуття, наче це все замкнуте коло і нам вже не здолати цю систему. Все більше здається, що опозиція просто зливає цей протест. Люди черговий раз приходять на Майдан і йдуть з нього, не бачучи перспективи. Майдан перетворюється на якийсь фестиваль, а не на революцію. Все йде до того, що Майдан може припинити називатися навіть акцією протесту.
Гадаю, що багатьом чоловікам (і жінкам), які стоять зараз на Майдані, які приходять туди, щоб висловити свою позицію і незгоду з цією системою, хотілося б чогось більшого, а не пісень, танців і виступів опозиційних лідерів. Багатьом, напевно, вже набридло вести ось таку боротьбу, яка не приносить вагомих результатів. Уряд Азарова досі не пішов у відставку, Янукович досі при владі, Захарченко теж не збирається кудись йти, "Беркут" нагороджують відзнаками і дають додаткові премії за розін Майдану. Все залишається на своїх місцях, якщо не брати до уваги якісь дрібні зміни, які по суті не змінюють ситуацію у країні.
Партія регіонів не збирається просто так віддавати владу нам (тим, кому по Конституції ця влада й належить). Ми всі чудово бачимо, що боротьба ця буде довгою і важкою, всі чудово бачимо, що ця влада не зупиниться ні перед чим (скільки за останній час новини було: "Один з організаторів Євромайдану отримав ножові поранення", "У Харкові спалили дві машини Євромайдану", "У Харкові напали на офіс Євромайдану", "У Києві розстріляли активіста - колегу Дзиндзі. Авто спалили". Зараз тільки й чути про підпали, напади, побиття, залякування і т.д.), всі бачимо, як хочуть винищити Українську Націю. Всі бачимо, але бачити мало.
Радувати може тільки те, що є дійсно небайдужі люди, котрі захищали людей на Михайлівській площі після кривавого розгону Майдану, що ті самі хлопці захищали Євромайдан, коли 11 грудня туди завітали непрохані гості, що ті самі хлопці зараз утримують КМДА, що ті самі хлопці штурмували АП, що ті самі хлопці валили Леніна, що ті самі хлопці підтримують політичних в'язнів, що ті самі хлопці пікетують "Укрзалізницю" і "Кулиничі". Є ті, кому не байдуже. Є в Україні справжні націоналісти. Не нацисти, які вважають себе націоналістами, а дійсно націоналісти. Нащадки мужніх і славніх Героїв України.
Ми всі маємо спиратися на інтелектуальний націоналізм. Ми маємо розвиватися інтелектуально і фізично, для подальшої боротьби. Інтелект передусім, інтелект сам по собі – це просто якась хмара з думок і поглядів. Інтелект, поставлений на службу національній ідеї – це інтелектуальний націоналізм. Український інтелектуальний націоналізм це життя за формулою "Пізнав – Почав революцію – Переміг". Не можна йти на вулицю з "коктейлем Молотова", якщо ти не знаєш, яку ідею несеш в руках. Чому? Бо завтра ти повалиш владу і утвориш в Україні вакуум, заповнити який не стане інтелектуальних сил. І ще гірше, цим вакуумом ти просто дискредитуєш націоналізм. Ось така, проста як три рублі, правда. Можна, звісно, піти з голими руками на ведмедя. Просто піддатись волюнтаристським настроям і без особливого пієтету до теорії національної ідеї почати революцію. Та який тоді сенс? Це методи наших ворогів, методи які породили собі таких жорстоких ворогів, як ми. Будемо діяти так само ‒ звалимось в могилу наших мучителів. Неуцтву можна протиставити лише інтелектуалізм. Масовий і хаотичний. Прочитав книгу ‒ передай камраду. І завтра в тебе вже не буде багато клопоту, з ким йти на мітинг або у бій. Жодне прочитане вами слово ніколи не нашкодить вам. Інтелекутальний націоналізм - перший і найважливіший промінчик дієвого націоналізму.
Багатьом може здатися, що ми все робимо не по закону, що ми робимо неправильно. Стосовно цього можна сказати тільки одне. Ви не задумувалися над тим, скільки злочинів робить наша влада? Не задумувалися над тим, скільки вона краде грошей, скільки грошей виділяє на розвиток країни, на освіту і медицину, на екологію і розвиток промисловості? Не задумувалися після чергової збитої людини якимось мажором (якого не посадять і навіть не оштрафують)? Не задумувалися після чергового загнаного за ґрати націоналіста чи патріота (загнаного навіть попри те, що немає жодних доказів провини)? Не задумувалися після чергово купленого судді, котрий вирішує долі багатьох людей? Не задумувалися над всіми цими злочинами проти Українського народу? Ні? Не задумувалися ви над тим, що за Конституцією народ є єдиним джерелом влади? Народ є єдиним джерелом влади! Народ, а не шайка цих крадіїв українофобів! Не задумувалися ви над тим, як проживате своє, єдине життя? Не задумувалися, як хочете провести це єдине життя? Не задумувалися, якою хочете залишити цю країну для своїх дітей, яку хочете мати націю, яку хочете мати владу? А варто вже задуматися... Варто задуматися про майбутнє своєї країни, своєї нації і своєї ідентичності.
