Раби

Людина, яка характеризується цілковитою нездатністю до сприйняття будь-яких абстрактних премудростей та духовних цінностей, і тому керується виключно фізіологічними потребами свого організму.

Опирається на свої матеріальні відчуття, матеріальні об’єкти оточуючого світу та володіння ними для задоволення своїх потреб. Незалежно ні від свого рівня освіти, ані обдарувань, не володіє духовними силами, щоб приборкати власні бажання, а тому є їхнім рабом.

Раб боїться втратити матеріальні цінності, тому стає до них прив’язаним і залежним від них. Оскільки кожне наше бажання у тій чи іншій мірі задовольняється матеріальними благами, то людина такого типу стає рабом матеріальних благ, і не може ані відмовитися від них, ані відвести їм у своєму житті належне місце.

Людина з ментальністю раба виконує свою роботу не з духовних прагнень, а з мотивів заробітку та матеріального процвітання. Бажання «доробитися», уявлення про світ, як набір матеріальних благ та залежність від них формують у раба своєрідну ментальну в’язницю, з якої він не здатен вибратися.

Така людина вважає, що цінність людини полягає у кількості грошових одиниць, якими вона може розпоряджатися, а «гроші не пахнуть» і «крадуть всі». Над її свідомістю домінує виключно прагнення до матеріального нагромадження. Будь-яку роботу раб розглядає, як небажане напруження, необхідне виключно для того, щоб заробити якісь гроші. Зароблені гроші, однак, він тут же витрачає на своє матеріальне задоволення, а тому швидко їх позбувається і мусить знову йти на заробітки.

Раб ніколи не користується справжньою повагою у інших членів суспільства, і вважає, що це є наслідком його бідності та відсутності «крутизни». А тому він завжди намагається привернути до себе увагу дорогоцінними (з виду) та якомога «крутішими» цяцьками, як то – потужні автомобілі, «розкішні» жінки, палаци-«сиротинці», а то й просто слухи про його великі багатства.

І що цікаво: раб визнає слушною думку саме таких, як він, тому саме на таких і розрахована уся його «розкіш». І тому він завжди знаходить більш, ніж достатньо тих, хто захоплюється його марнотратством.

Навіть дорвавшись до влади, чи одержавши великі маєтки, раб не перестає бути рабом, а тому зовсім не переймається продуктивним використанням своїх можливостей. Відповідно, все його багатство і влада ідуть у марнотратство. З чого можна зробити висновок, як казали наші предки: «Не дай, Боже, хлопа на пана».

Зрозуміло, що якщо над свідомістю раба панує виключно його матеріальний інтерес, то ніякі закони для нього не мають жодної сили, якщо їхнє порушення не тягне за собою фізично відчутного для нього покарання. І якщо людині такого типу буде легше що-небудь вкрасти, ніж заробити чесною працею, то вона радо з цієї нагоди скористається. Якщо після цього вона потрапить до в’язниці, то перейматиметься там виключно тим, щоб його не били, не ганяли і добре годували. На всі запитання, як він туди потрапив, відповідатиме, що «життя таке погане» і у всьому винні «погані люди».

Очевидно, що керувати рабами можна тільки засобами матеріального впливу, в тому числі – фізичними покараннями. Але це не їхня вина, а їхня суть, якої вони обійти не можуть. Могли б – не були б рабами. А тому жодна демократія не зможе зробити з раба свідомого громадянина.

Рабом керує інтерес до матеріального присвоєння, завдяки якому його можна стимулювати до суспільно корисної діяльності. Таким чином раб стає активним і корисним членом суспільства. Тому виключним правом раба у суспільстві є переслідування своїх матеріальних інтересів.

Матеріал : Народний оглядач