Своєрідна селянська "республіка" Холодного Яру
Мало хто знає, особливо з молодих українців,що після того, коли московська червона орда захопила Україну, над Дніпром існувала своєрідна «республіка», яка під українським національним прапором провадила запеклу збройну боротьбу аж до 1922 року. То були села в околицях Холодного Яру на Чигиринщині.
Холодний Яр — це одна з найяскравіших сторінок визвольної боротьби в Україні. Це живий приклад, як невеликі числом, але сильні духом — можуть успішно боротися з незрівнянно сильнішим ворогом.
Коли на Україну посунули вперше червоні москалі, населення тих сіл береться за зброю, якої понаносило з царської армії, і починає з ними боротьбу. Ця боротьба не мала «соціяльного» підложжя, як запевняють червоні окупанти. Чигиринський селянин був свідомий того, що земля належить не графам Давидовим та Воронцовим-Дашковим, яким «роздарували» козацькі землі московські царі, а йому, бо вона полита потом і кров’ю його дідів. Відродження Української держави було в його очах рівнозначним з поверненням того потоптаного Москвою права, а тому він не захоплювався брехливими гаслами червоних москалів про «землю і волю». Москаль — чи «білий», чи «червоний» — був для нього лише москаль — одвічний ворог України. І большевиків, і денікінців там вітали однаково: кулями.
Повстанча боротьба в околицях Холодного Яру відрізнялася від тієї ж боротьби в інших місцевостях організаційним ладом та свідомістю цілі — визволення України-в широких масах. В інших районах повстання спалахували, переважно, стихійно, коли «товариші» починали через міру обдирати селян — тут селянин завжди готовий був вхопити зброю і йти назустріч ворогові. Здавалося, вернулися давні козацькі часи, коли кожний хлібороб був озброєний і завжди готовий до бою з татарами. Села були поділені на сотні, які об’єднувалися в полк. Центром тієї бойової організації селянства був оспіваний Шевченком Холодний Яр, власне, історичний Мотрин манастир поблизу нього.
Одним із перших ватажків Холодного Яру, що дався в тямки червоним і білим москалям у 1919 році, і загинув там, залишивши по собі широку славу, був осавул Війська Кубанського — Уварів. Першим організатором і отаманом був двадцятип’ятилітній селянський хлопець із села Мельників — Василь Чучупака.
Холодний Яр кров’ю і загравами спалених ворогом сіл вписав блискучі сторінки в історію визвольної боротьби. З самих Мельників загинуло в боротьбі понад триста чоловік, крім жертв пізнішого «умиротворення» ворогом після перемоги. Лише одна родина Чучупаків склала на жертовник Батьківщини життя п’ятьох синів. Холодний Яр дав десятки вогненних прикладів героїзму, якими не кожна нація може похвалитися. Все те мало знане сучасникам, бо холодноярців майже зовсім нема на еміграції. Вони погинули в боротьбі, в льохах чека, в тундрах Півночі, не зганьбивши свого прапору, на якому написали: «Воля України-або смерть».
Найактивніше боротьба холодноярців тривала протягом 1919-1922 рр. Був момент, коли бійці Холодного Яру та сусідніх регіонів мали об’єднаної сили близько 30 тис. чоловік. Та переважна частина командирів не підтримали ідею йти на Київ. У 1922 р. ЧК захопило більшість отаманів Холодного Яру. Але боротьба на цих теренах продовжувалася до 1925 р. (за іншими даними – до 1930). Зокрема, отаман Чорний Ворон (Іван Чорновус) у пастку не потрапив і продовжував чинити опір.
Невідомо, у щоб вилилася боротьба холодноярців, якби не операція ЧК з ліквідації отаманів. Можливо розгорнулося всеукраїнське антибільшовицьке повстання. Принаймні, все до нього йшло. Політика «воєнного комунізму», а, фактично, грабунку селян викликала все більший супротив. Самі більшовики визнавали небезпеку повстанського руху.
Більшовики вирішили, що найкращий спосіб подолати повстанський рух – очолити його. Доводиться констатувати, що операція з приборкання Холодного Яру була спланована й виконана дуже добре. ЧК створює т.з. Чорноморську повстанську групу (далі – ЧПГ). Командувачем її став завербований чекістами колишній уенерівець, полковник Петро Трохименко. Кодове ім’я – полковник Гамалія. Штаб ЧПГ очолив інший засланий козачок – Юхим Терещенко, або сотник Завірюха. Вони видали себе за посланців уряду УНР. Спираючись на «Положення про проведення на Правобережній Україні повстання проти більшовицької армії та влади», підписане Симоном Петлюрою у вересні 1920 р., почали активну «організаційну діяльність». Як наслідок – ЧК очолило хоодноярських повстанців.
Зрозуміло, що зі створенням ЧПГ звична робота холодноярців не припинилася: антибільшовицькі рейди, ліквідація представників радянської влади, «комнезамів» та продзагонів. Дослідник Холодного Яру, Роман Коваль, описує як дного разу, в присутності Гамалії отаман Лютий ліквідував, як тоді жартували – «відправив у земельний комітет» – чекіста з Кривого Рогу Кузнєцова.
ЧК таке подобатися не могло. І поступово Гамалія і Завірюха істотно стишили партизанську активність. Дійшло до того, що повстанські ватажки мали просити дозвіл(!) у псевдо петлюрівців на ту чи іншу акцію.
