Український націоналізм наприкінці 80-х - на початку 90-х років!

Процес національного відродження 1989-1991 рр. в УРСР ознаменувався появою нових, альтернативних до КПУ політичних партій та рухів, переважно націонал-демократичного спрямування: «Народний Рух за перебудову», Українська Республіканська Партія та інші.

Спілка Незалежної Української Молоді

Однак, в короткий час значна частина найбільш політично активних громадян, переважно молодь, розчарувалась у новітніх націонал-демократичних течіях, закидаючи їм політичну нерішучість та надмірну поміркованість у поглядах. Так 19 серпня 1989 року члени молодіжного крила Української Гельсінської Групи на горі Маківка проголосили створення Спілки Незалежної Української Молоді. Снумівці відкрито маніфестували вихід України зі складу СРСР як мету своєї діяльності; виховання молоді в дусі патріотизму на прикладах національно-визвольних змагань ОУН та УПА тощо. Хоча СНУМ й була організацією нелегальною і діяла в умовах ідеологічних табу та заборон, проте, вона швидко знайшла прихильників по всій Україні. Менш ніж за рік з дня свого утворення СНУМ у своїх лавах об’єднала близько тисячі націоналістично налаштованих молодих людей з усіх регіонів України. У травні 1990 року загальна кількість обласних організацій СНУМ збільшується до 18. Існував осередок СНУМ у Перемишлі, Польща.

Головним засобом діяльності Спілки була агітаційна та просвітницька робота, організація мітингів, страйків, голодувань та пікетів. На своїх перших нелегальних мітингах у Києві та Львові снумівці збирали гроші для друку своїх маніфестів та періодичних видань (свої газети та листівки СНУМ друкувала в Литві та нелегально завозила до УРСР), що дало можливість поширювати свої ідеї в масах. Члени спілки влаштовували театралізовані дійства зі спаленням комсомольських квитків у Києві, Львові, Тернополі, Рівному, Дубно. Снумівці зорганізували бойкот весняного призову до Радянської Армії.З цією місією влаштовувались пікетування та голодування біля військкоматів. Жоден антирадянський мітинг в УРСР в період 1989-1990 рр. не відбувався без участі СНУМу. На весні 1990 р. СНУМ бере активну участь у парламентських виборах. Депутатом від СНУМ стає Ігор Деркач. У 1990 р. організація все виразніше поляризується на два табори: радикальний (формується навколо О. Вітовича та Д. Корчинського) та демократичний. Демократичне крило СНУМу реформувалось у Спілку Української Молоді, яка взяла за зразок діаспорну організацію СУМ, що відродилась у Німеччині у 40-х роках ХХ ст. СУМ не була радикальною організацією і ставила на меті виховання молоді на ідеалістичних засадах в дусі християнства та патріотизму.

Іншою була доля радикальної фракції СНУМу. Вона оформлюється (3-4 листопада 1990 року) в нове організаційне тіло: Українську Націоналістичну Спілку. Того ж 1990-го року УНС згуртувавши довкола себе найрадикальніших членів націонал-демократичних партій та організацій утворює Українську Міжпартійну Асамблею, яка згодом реформується в Українську Національну Асамблею. У 1991 році як реакція на путч в СРСР на заклик УНА формуються перші підрозділи Української Народної Самооборони, що ставлять собі на меті збір зброї та формування воєнізованих підрозділів з метою збройної протидії ГКЧП. Хоча УНСО формально й не було структурною частиною УНА, проте діяло як воєнізоване крило партії. З поширенням право-радикальних ідей на Заході України та в Києві лави УНСО швидко поповнюються. УНСО бере участь у збройних конфліктах: у Придністров’ї (1992 р.) на боці придністровських сепаратистів, у грузино-абхазькому конфлікті (1993 р.) на боці Грузії, у Нагірному Карабасі, у Косово на стороні Сербії.

Перебудова

Перебудова - загальна назва сукупності політичних і економічних реформ, що проводилися в СРСР у 1985—1991 роках. Складові частини Перебудови: у внутрішньополітичній сфері — демократизація суспільного життя; в економіці — введення елементів ринкових відносин; у зовнішній політиці — відмова від надмірної критики так званого капіталістичного ладу, значне поліпшення відносин зі США та демократичними країнами Західної Європи, визнання загальнолюдських цінностей і глобальних проблем. До початку 1990-х років Перебудова призвела до загострення кризи в усіх сферах життя суспільства, що спричинило ліквідацію влади КПРС і розпад СРСР.

Перебудова здійснювалась в кілька етапів. Спочатку розроблялась концепція перебудови, здійснювались перші економічні реформи. В Україні перебудовчі процеси спочатку не відбувалися. Відбулися вони вже в 1989 році. Республіку очолив Щербицький. Перебудова спричинила зростання політичної активності суспільства:

1. Видання неформальних газет і журналів -  "Вільна Україна", "Український вісник".

"Український вісник" - позацензурний суспільно-політичний журнал. Виходив як самвидав від січня 1970 до березня 1972 (випуски 1-6) у Львові та з серпня 1987 по березень 1989 рр. (Київ-Львів, випуски 7-14). Видавець і відповідальний редактор - журналіст В'ячеслав Чорновіл.

2. Створення неформальних організацій -  "Товариство української мови імені Тараса Шевченка", "Студентська спілка".

"Товариство української мови ім. Т.Г.Шевченка" (ТУМ) постало на Установчій конференції 11-12 лютого 1989 року в Києві як всеукраїнська громадська спілка, що на хвилі національного піднесення об'єднала численні організації та гуртки з метою відродити й утвердити українську мову в Україні й серед українців зарубіжжя.

До 1992 року мало Головну Раду з 70-125 осіб, Центральне правління з 22-25 членів, Секретаріат, лекторій і газету «Слово». Перше потужне обласне Товариство рідної мови створено у червні 1988 року у Львові (очолив Роман Іваничук). До 1990 року, спираючись на працю численних ентузіастів, внески й пожертви, ТУМ виросло в розгалужену потужну організацію, здатну проводити велелюдні заходи, впливати на події в країні та державні рішення. Ідеологію ТУМ, яке підтримувало Народний рух України, сформувала національна інтелігенція, передусім письменники, науковці й освітяни; перша резиденція ТУМ була у Спілці письменників України. Авторитет Товариства визначив ключові вимоги Закону про мови 1989 року і значною мірою демократичне обрання 1990 року національно свідомих політиків до Верховної Ради, за складу якої Україна здобула незалежність. Друга конференція ТУМ 29-30 вересня 1990 року зібрала 1200 делегатів, тоді ж на посаді голови ТУМ Дмитра Павличка змінив Павло Мовчан. Спілка як всеукраїнська проіснувала де юре до 21 січня 1992 року, а фактично ще півроку, і на той час налічувала близько 140 тис. членів (до 90 тис. на Львівщині).

"Студентська спілка".

 
Ідея створення незалежного професійного об’єднання студентів виникла влітку 1989 р. під час студентського походу шевченківськими місцями на Черкащині. 8-9 грудня 1989 р. відбувся Установчий З’їзд УСС, на якому було 167 делегатів від осередків УСС з 24 міст України. З’їзд ухвалив Програмову декларацію та Статут УСС.
На першому етапі діяльності головною метою Спілки стала боротьба за досягнення Україною незалежності. Вершиною політичної та громадської активності УСС стає студентське голодування 2-17 листопада 1990р. в Києві, проведене спільно зі Львівським Студентським Братством.

Революція на граніті.

Революція на граніті (або Студентська революція на граніті) - кампанія протестного голодування української радянської молоді 1990 року з вимогами:
1. Недопущення підписання нового Союзного договору;
2. Перевиборів Верховної Ради УРСР на багатопартійній основі;
3. Проходження військової служби юнаками-українцями на території України;
4. Націоналізації майна Компартії України та ВЛКСМ;
5. Відставки голови Верховної Ради УРСР Кравчука Л. М та голови Ради Міністрів УРСР Масола В. А.

Голодування студентів на площі Жовтневої революції (теперішній Майдан Незалежності) та масові акції протестів у Києві, провідну роль у яких відігравали студенти та учні технікумів і ПТУ, тривали з 2 жовтня до 17 жовтня 1990 року. Влада змушена була задовольнити майже всі вимоги протестувальників.

Революція на граніті була ініційована у вересні 1990 року «Студентським Братством» Львова та «Українською студентською спілкою». Цим організаціям вдалося провести найпотужнішу і найяскравішу акцію часів боротьби за незалежність України.

2 жовтня 1990 понад 100 студентів поставили наметове містечко й розпочали голодування на площі Жовтневої революції (нинішньому майдані Незалежності). Більшість становили студенти з Києва, Львова та Дніпропетровська.

На їхню підтримку застрайкували і всі вищі навчальні заклади Києва (а також технікуми, ПТУ і старші класи шкіл). Мітингувальники перекрили рух транспорту, оточили Верховну Раду, захопили корпуси Університету ім. Шевченка. Студентські акції протесту пройшли в обласних центрах, зокрема, Луганську та Львові. Після розмови зі студентами демонстративно здав свій квиток члена КПРС відомий письменник Олесь Гончар. Це був масовий рух за ідеї незалежності України.

Під тиском напівпідпільних громадських організацій, які розбили намети на площі Жовтневої революції, влада надала студентам годину прямого телеефіру на УТ-1. Молодь закликала однодумців до всеукраїнського страйку, і наступного дня до її акції протесту були готові долучитися не тільки вищі навчальні заклади, а й заводи і фабрики.

В той час молодь почала ставати національно-свідомою, можна було частіше побачити людей у вишиванках чи з жовто-блакитними стрічками, більше людей почало спілкуватися українською мовою. Україна почала відновлюватися..