УНА-УНСО в Білорусі та чому гуманність та демократичність стають причинами невдач

Білоруська весна

 

Весна 1996 року на пост-радянському просторі запам'яталася "інтеграційними процесами" між Російською Федерацією і Республікою Білорусь, ініційованими президентом останньої Олександром Лукашенком. Така політика Лукашенка викликала вкрай негативну реакцію в частини білоруського суспільства. Водночас УНА розцінювала втрату суверенітету Білорусі як загрозу також суверенітету України.

 

Акція 2 квітня 1996

 

Використовуючи зв'язки з молодіжними націоналістичними структурами Білорусі, члени УНА-УНСО вирішили спільно з "Білим легіоном", організацією, створеною на основі молодіжного крила Білоруської спілки офіцерів, взяти участь в акції протесту 2 квітня у Мінську проти підписання президентами Єльциним і Лукашенком т. зв. "рамкового договору" про утворення "Союзу Росії і Білорусі". Виїхавши поїздом з Рівного, група унсовців вранці 2 квітня була вже в штаб-квартирі мінського осередку "Білого легіону", де було укладено угоду про співпрацю та взаємодопомогу між УНА-УНСО та "легіонерами".

 

Оскільки штаб-квартира "Білого легіону" містилася в центрі білоруської столиці, українським та білоруським націоналістам не довелось долати численні міліцейські перепони, добираючись до площі Незалежності, місця збору демонстрантів. Завдяки активним діям молодих учасників акції, було подолано нерішучість і страх перед потужними кордонами міліції. О 17:20 колона демонстрантів рушила вздовж проспекту проїжджою частиною. Близько 19 години двокілометрова колона досягла площ біля Палацу Спорту, де відбувся антилукашенківський мітинг, на якому, виступаючи від імені УНА-УНСО, народний депутат України Юрій Тима пообіцяв всебічну допомогу Білорусі.

 

Загалом, 2 квітня був найсприятливіший момент для розгортання наступу опозиції. Проте, демократичні структури виявилися неготовими до силового протистояння владі, яка сама тоді перебувала в непевному стані. Молодь, що становила більшість учасників 30-тисячної демонстрації, була готовою і рвалася до бою з міліцією, але нерішучість лідерів БНФ звела нанівець усі потуги радикально налаштованого натовпу. 2 квітня, після закінчення мітингу, відчувалось розчарування людей відсутністю радикалізму з боку націонал-демократів.

 

Акція 26 квітня 1996

 

26 квітня 1996 року - 10 річниця чорнобильської трагедії. Білоруська опозиція вирішила провести в цей день низку заходів, протестуючи проти політики замовчування правди про наслідки чорнобильського лиха. Було створено Національний оргкомітет з представників демократичних організацій з проведення маніфестації та мітингу під загальною назвою "Чорнобильський шлях - 96". У зверненні оргкомітету зазначалося, що "всякі спроби штучно занизити масштаби трагедії і її наслідків для здоров'я і життя теперішніх і майбутніх поколінь ляжуть прокляттям на того, хто посміє це зробити..." Аби врятувати себе і своє майбутнє, всім треба розуміти, що поруч із Чорнобилем радіаційним нас підточує Чорнобиль духовний і знищуються людська гідність і права особи..." Під зверненням стояли підписи Василя Бикова (голова оргкомітету), Станіслава Шушкевича, Юрія Хадики та ін.

 

Влада заборонила проводити заплановані опозицією заходи і рекомендувала керівникам установ, підприємств на місцях не допускати виїзду активістів БНФ 26 квітня до Мінська. На період проведення Дня пам'яті чорнобильської аварії було відмінено будь-які звільнення солдат внутрішніх військ. МВС і КДБ прийняло рішення про участь в колонах маніфестантів переодягнених в цивільне своїх працівників для виявлення екстремістськи налаштованих осіб тощо. Паралельно в Мінськ надійшла інформація від українських силових структур про номери поїздів, якими виїжджали унсовці на підтримку білорусів. Завдяки такій інформації, у Барановичах при пересадці з поїзда на приміську електричку було затримано групу членів УНА-УНСО з Рівного та Тернополя (зокрема народного депутата України Юрія Тими, керівника Рівенської обласної організації Миколи Карп'юка) - всього 14 осіб. Це сталося в ніч з 25 на 26 квітня. Вилучивши паспорти, під конвоєм автоматників групу протримали кілька годин на пероні без жодних пояснень. Було вилучено і дипломатичний паспорт Тими, що унсовці розцінили як зневагу до української держави. Інші групи унсовців добиралися поїздами зі Львова та Києва.

 

У білоруській столиці події розвивалися ось як. Маніфестація почалась від Академії наук. О 17:20 демонстранти, за згодою міліції, вийшли на проспект Скорини і спокійно рушили вперед. В голові колони несли образ Божої матері. Тим часом спецпризначенці на площі Якуба Коласа перегороджував дорогу міліцейськими "Жигулями". На прохання Станіслава Шушкевича звільнити дорогу міліцейське начальство не відреагувало. Далі ситуація загострилася:

 

"Було видно, як звідкись із середини під стягами "Білого легіону" і УНСО до кордону підтягнулася група дужих хлопців. Молодь пожвавилась. Дві міліцейські машини в один момент було перекинено. Спецпризначенці пішли у наступ. Приблизно за одну хвилину молоді демонстранти руками і ногами прорвали ланцюг. Кордони розступилися і демонстранти рушили проспектом, протискаючись через перевернуті машини. І в цей момент спецпризначенці з обох боків знову врізалися в колону, розсікли її і почали молотити людей кийками. Били всіх, хто потрапляв під руку (а це вже були переважно жінки і немолоді люди). Тоді ззаду на спецпризначенців кинулась молодь, яка вже встигла відійти метрів на сто. Міліцейські сили опинилися в пастці, з тилу їх почали закидати піском і камінням, а найбільш відчайдушні хлопці пішли з кулаками на щити й кийки. "Звитяжні" спецназівці розгубилися і в розпачі кидалися то в один, то в інший бік, але, побачивши, що на нього наступає все більше і більше розпашілої подіями молоді і кільце звужується все щільніше, - у цій небезпечній для себе ситуації спецпризначенці вирішили за краще "підняти руки вгору".

 

Замість того, щоб у тій ситуації закріпити успіх, маніфестантів погнали до місця проведення мітингу - на площу Незалежності. Дорогою, обуреному натовпові, ще щонайменше тричі траплялися кордони міліції, але лідерам і активістам БНФ, які ставали стіною між колоною і спецпризначенцями, вдавалося з великими труднощами стримувати демонстрантів. Пізніше це дорого обійшлося прихильникам незалежності. Після акції міліція затримала навіть тих, які рятували її від розлючених людей.

 

Сам мітинг, як і попередній 2 квітня, пройшов мляво. На мітингу виступили Зенон Позняк, який спеціально для цього приїхав з еміграції, письменник Василь Биков та інші. Було прийнято "безкомпромісну" заяву про те, що Лукашенко немає морального права керувати країною.

 

Ось як описують подальші події самі унсовці:

 

"Людей почали хапати ще до закінчення мітингу, переважно тих, що розходились. Брали найбільш відомих і "буйних". Приблизно з 22 години почався справжній шабаш. Спецпризначенці вирішили відігратися на випадкових людях. "Пакували" в міліцейські автобуси, попередньо змасакрувавши кийками, навіть представників молодіжних тусовок, байдужих до будь-якої політики. Всі отримували традиційні 10-15 діб ув'язнення. Того вечора понад 200 чоловік опинилися за ґратами. Ще під час мітингу до членів УНА-УНСО підійшов якийсь чоловік у цивільному і повідомив, що їх будуть арештовувати в першу чергу, і порадив попередити про це інших українців. Інформація підтвердилась, коли першими взяли українських журналістів, які, сівши в авто, не встигли навіть завести мотор. З автобуса із затемненими вікнами, що стояв неподалік, повискакували автоматники в масках і, розбивши лобове скло в машині, повитягували звідти усіх, покидавши на землю. Не зробили винятку і для Наталки Чангулі - диктора УТ. Журналістів позаганяли в автобус і повезли в Центральний райвідділ міліції, "пригощаючи" дорогою кийками. Інших унсовців схопили після закінчення акції, коли вони спілкувалися з керівником "Білого легіону" Сергієм Числавом. Облави тривали цілу ніч. Загалом за ґратами опинилося 12 українців. Журналістів згодом відпустили, попередньо (15 діб) ознайомивши з білоруськими в'язницями".