Як Київ "визволяли"!

06.11.2013 14:56

Як неперевершено легко, мудро, з найменшими втратами живої сили армія Сраліна брала Київ восени 1943-го: залили війська Вермахту кров'ю радянських солдатів і завалили трупами, вода Дніпра рясно була вкрита спинами тих, хто, розплющивши назавжди очі, дивився в темну холодну глибину...

Коли з одного боку в Дніпро входили 25 тисяч воїнів, то на протилежному виходили - не більше 5-6 тисяч. 6 листопада 1943 року солдати Червоної армії увійшли до столиці України, форсувавши з боями Дніпро.

Як і всі великі битви Другої світової за участю армії СРСР, правда про Київську наступальну операцію піддалася ретельній "ревізії" з боку радянських військових істориків - цензорів. Зокрема, тому що Київ було узято неймовірно високою ціною.

Тільки за офіційною статистикою, взяття Києва коштувало Савєтам 417 тисяч убитих.

У різних джерелах зустрічається і інша цифра радянських втрат - 1 мільйон убитих з боку СРСР. Ще з "савєцкіх врємьон" було відомо, що Київ "брали" до 7 листопада - головного свята, 26- й річниці Великої Жовтневої соціалістичної революції . Час підганяв, потрібен був "подарунок" трудящим всього СРСР, тому солдатів змушували форсувати Дніпро пізньої осені без підготовки, на "підручних засобах", в кращому випадку - на човнах і плотах, а то й уплав на дошках і в'язанках очерету. Людей, зрозуміло, не шкодували.

Київ брали з двох напрямків: радянські війська висадилися на Букринському (Канівському) плацдармі на південь від міста і Лютізькому - північніше. Основним плацдармом радянські стратеги вважали Букринський.

Для захоплення Букринського плацдарму був застосований масований авіадесант, який практично весь був розстріляний німцями в небі і добитий на землі, частина десантників потонула у водах Дніпра, заплутавшись у стропах. Офіційно визнані втрати - 3500 загиблих і зниклих десантників.

Відомий радянський кінорежисер Григорій Чухрай був одним з учасників того десанту, командиром взводу. Пізніше він згадував: "вистрибували з літака в секторі зенітного вогню. До цього мені довелося зазнати чимало військового лиха: був двічі поранений, воював у Сталінграді, але такого - падати назустріч сяючим трасам куль, крізь полум'я палаючих в небі парашутів товаришів - такого я ще не пробував..."

Потім більшовики на плацдарм 6 на 11 кілометрів кинули свіжі підкріплення, які німці методично викошували артвогнем, бомбардуванням і кулеметами, викашували "під нуль", як насіння, але вночі знову прибувало поповнення, яке так само "тануло" до темряви.

Одночасно російський історик В. Король вказав на майже повну відсутність засобів переправи: станом на 22 вересня 1943 року в розпал переправи на Букринському плацдармі знаходилося всього 16 понтонів.

"Першими через Дніпро під страшним вогнем переправляли бійців штрафних батальйонів. Солдати пливли тримаючись за дерева, колоди, дошки і тонули тисячами", - написав відомий російський історик, доктор історичних наук Віктор Король у своїй роботі "Битва за Дніпро: героїзм і трагедія".

За спогадами ряду очевидців тих страшних днів, часто солдати - новобранці йшли в бій у цивільному, в чому були мобілізовані та навіть без будь-якої зброї. Письменник, очевидець тих подій Анатолій Дімаров згадує, що солдатам в руки видавали по півцеглини і посилали в атаку.

Картина апокаліпсису на Дніпрі в спогадах письменника - фронтовика Віктора Астаф'єва: "Густо плавали у воді трупи з виклюваними очима, що почали розкисати, з обличчями, які пінилися, ніби намилені, були розбиті снарядами, мінами, зрешечені кулями".

Очевидці тих боїв згадують моторошні деталі: вода в Дніпрі в ті дні була буро - червоною від людської крові і солоної на смак. "Ми просто не вміли воювати. Ми залили своєю кров'ю, завалили ворогів своїми трупами." - це теж Віктор Астаф'єв.

За неофіційними підрахунками, на Букринському плацдармі полягло близько 250 тисяч солдатів. Деякі історики цифру втрат радянської армії в районі Букрина визначають у півмільйона.

Але гірка правда полягає в тому, що вже ніколи і ніхто не зможе підрахувати, скільки насправді людських життів було загублено радянськими полководцями (в першу чергу, собакою Жуковим), щоб "порадувати" радянський народ і особисто вождя таваріща Сраліна взяттям Києва до 7 листопада.

Справа в тому, що крім армійських підрозділів, де був налагоджений облік втрат в ході боїв, на Букринський плацдарм кидали тисячі наспіх відмобілізованих "чорнопіджачників" - цивільних зі звільнених територій.

Це були ті самі, здебільшого ненавчені військовій справі, безправні "поражєнци" і "окружєнци", які в силу різних обставин потрапили до німецької окупації, і тому, з офіційної позиції радянських каральних органів були громадянами "другого сорту". Ось цим якраз і видавали одну гвинтівку на трьох, півцегли в руки і, як напуття: "Зброю добудете в бою!".

А за спинами - заградотряди НКВС. Скільки "чорнопіджачників" загнали в крижані води Дніпра, скільки їх поринуло у Вічність - вже не порахує ніхто...

А німецькі втрати на Букрині загальновідомі: 55 тисяч солдатів і офіцерів...

Безмірні втрати Букрина, героїчна трагедія взяття Києва - для нащадків радянських злочинців, що завалили вермахт трупами радянських солдатів - привід для різного роду театралізованих вистав і політичних масовок, які так модно влаштовувати в столиці та околицях з нагоди цієї дати - "свята визволення Києва".

Червоний і солоний від крові Дніпро мало схожий на "свято"... Але, незважаючи на це, совки святкують, совки гуляють, совки радіють. Якщо брати всю війну - Союзнкики втратили в цій війні понад 50 млн. чоловік, в той час як країни осі втратили близько 12 млн.

Любі Родіну, сука...