З книги Мирослава Кальби: "Дружини Українських Націоналістів у 1941-1943 рр."

Невідрадні відносини були межи нашими стрільцями, підстаршинами і старшинами, коли німецький командир, не можучи дорівнювати нашим командирам під жодним оглядом, дихав до них ненавистю та часто шукав помсти. Тому не дивно, що відносини між нашим штабом та "авзіхтсоффіциром" Мохою дуже погіршилися під кінець 1942 року. Особливо завзявся Моха на майора Побігущого і сотника Шухевича. Цілі "томи" доносів на них виходили з канцелярії Мохи до штабу бригади. Справа ще більш загострилась, як сотня відмовилася виконувати наказ Мохи - асистувати панам із "Ві-Ко" (Віртшафтскоммандо) при здиранні контингенту (і то з голодного населення). Тоді сот. Шухевич заявив, що він не пошле своїм наказом жодної сотні до такої функції, тому що нас прислали сюди не грабувати, а воювати. Моха перешкодив у звільненні з поблизького табору наших полонених українців, 45 хлопців, що були забрані до совєтської армії.