З книги Юрія Горліса-Горського "Холодний Яр"

Перед очима пробігали події, бої, бойові товариші...
Живе Україна!
Так, дорогі побратими! Живе! Не тільки під сонцем! Живе у тих гарячих променях, що незримо пливуть від вас у душі живих! У душі тих, що ростуть нам на зміну!
Думка побігла до дорогих, зрівняних із землею могил, по степах Херсонщини, лісах і узгір'ях Чигиринщини, над Дніпром, над Богом, на Лису гору... Розтинала землю й приглядалася до кістяків борців... Розрізала схил Холодного Яру... Розгвинтила гарматну гільзу... Хоч і потемнів прапор, та ще видно слова пророка – "І повіє новий вогонь з Холодного Яру".
Крізь віддихи й стогони сонних в'язнів почувся дзвін.
Що це?! Невже закликають у тюрмі на ранішню перевірку?
Ні. То гуде дзвін Святої Софії – посилає тривожний передзвін по всій Україні... То тривожно гуде й великий Мотрин дзвін – скликає холодноярців на бойову збірку...
Ідуть зімкнутими рядами нескінченні бойові колони. В селянських свитах, у робітничих і студентських блюзах, у комсомольських сорочках і червоноармійських шинелях...
Ідуть колони твердим кроком непереможних. Не лякають їх тюрми, ні кулі, ні голод, ні холод північних таборів. Полеглі борці воскресають у нових.
Ідуть колони тернисто-кривавим шляхом до ясної великої Мети. Дорогу вказують їм могили тих, на прапорах яких написано: "Воля України – або смерть".

1936 р., Багатківці, Галичина – Плугів