З книги Юрія Липи: "Призначення України"
Ось як описує подорожний-очевидець Е.Д.Клєрк (Clarke), професор з Кембриджу, здобуття московською армією (Мініхом, Долгоруковим і т.п.) одної з найбагатших перлин античної цивілізації – Тавриди (Криму) в XVIII столітті.
Ось москалі приходять до Херсонесу, повного тисячолітніх еллінських і римських будівель, статуй і храмів, не торкнутих досі ані татарами, ані навіть гунами.
«Руїни Херсонесу ще були тривалі і скрізь були ще навіть двері. Як лише прийшли москалі, все було відразу здемольоване. Ці варвари зайнялися своїм улюбленим заняттям – плюндруванням. Перекидали, розбивали, закопували і нищили все, чого лише досягнули і що послужило б до висвітлення старовинної історії цеї країни» (Клєрк, т. II).
Росіяни, як описує Клєрк, що бачив на власні очі, закладають міни під античні храми, гаками розтягують мармурові блоки. І то все роблять систематично, з наказу згори.
Ось приходять до Бахчисараю, де були не тільки арабсько-татарські, але й готські, еллінські й руські (старокиївські) будівлі: «Росіяни задовольнили свою варварську насолоду руйнуванням, знищивши цілковито цю столицю. Місто було колись поділене на багато частин; грецька колонія сама займала цілу широку долину. Нові завойовники знищили її цілковито, не зіставивши каменя на камені» (Клєрк, т. II).
В Керчі, повного пам’яток з тритисячолітньої історії, росіяни повелися найжорстокіше. Там, зустрівши стрункий мармур слави й величі, показали себе: «В Керчі, зрівнявши з землею п’ятсот будівель, вони дозволили збудувати серед руїн близько тридцяти вбогих бараків» (Клєрк, т. II).
П’ятсот античних будівель одночасно були знищені росіянами!
Мимоволі в холоднокровного шотландця-глядача при нотуванні своїх спостережень виривається увага: «Коли б грецький архіпелаг потрапив під панування Росії, не зосталося б там теперішніх прегарних пам’яток старовинної Еллади. Зникли б Атени, і московитські наїзники не зіставили б і корінця, який би показав, де було це місто. В порівнянні з росіянами, навіть турки видаються освіченими і культурними» (Клєрк, т. II).
Прикладів «Нищення того, що послужило б до висвітлення старовинної історії», можна було б наводити без кінця. Ці нищення відбувалися не тільки в часі воєннім з поміччю порохових мін і залізних гаків, але і в часі спокійнім. Історики Києва уже в XIX і XX століттях зазначують, що плани нових вулиць російська адміністрація робила часто так, щоб, прокладаючи їх, усунути старовинні будівлі.
Росіяни мусили це робити. Адже ж століття і тисячоліття дивилися на них з презирством з тих храмів, веж і будівель. Адже ж підбиті чи сфедеровані народи знаходили б у тих пам’ятках віру в себе, в свою давню велич і передусім у свою індивідуальність, в красу власного, органічного життя. І це було небезпечне для російської імперії, для її механістичности (цар, військо, урядова релігія і тисячі адміністраційно-поліційних, зоднаковілих фельд’єгерів). Бо коли в органічно зв’язаній британській імперії вартість обличчя її складових частин є підкреслювана й король там є висловом ідеї співжиття, то тут було інакше. Тут цар висловлював одну ідею – підбиття, а всі сімдесят важливіших народів Росії були тільки менше чи більше колоніяльно зв’язані з метрополією-адміністрацією – Петербургом.
